подув

ПО́ДУВ, у, ч.

1. Порив (вітру і т. ін.); повів, повівання.

Сильний подув вітру загасив світло в руках вдовиці (О. Кобилянська);

Хололо застигле повітря, ніби воно завмерло перед подувом урагану (Ю. Яновський);

* У порівн. Сей конкурс [на драму і комедію] був немов подув свіжого вітру в душній атмосфері тодішньої літератури руської (І. Франко).

2. перен. Те, що вказує на наближення чого-небудь, що становить початок, ледве помітний вияв чогось.

Весна воскресла й облила Природу морем красоти, .. Її вже подув благодатний У джерелі життя скупав Барв тисячами землю-матір, Втіх тисячами душу брав (І. Франко);

Дитинство з мильними бульбашками та порцеляновими дітьми розвіялося перед першими подувами зрілого віку (Ірина Вільде).

3. поет. Те саме, що ві́тер.

Мовив [Еол], і гору порожню у бік патерицею б'є він, І відкриває отвори, і, в лаву струнку вшикувавшись, Подуви всі вилітають і вихрами линуть на землю (М. Зеров).

4. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу; віяння.

Він .. надто сильно привик ходити утертою стежкою, жити в старім традиційнім ладі і світогляді, щоби міг зрозуміти подуви нового часу і його потреби (І. Франко);

Автор зображує життя дрібної буржуазії й міщанства в маленькому, глухому містечку, куди не доходять подуви нового життя (із журн.).