подув

ПО́ДУВ, у, ч.

1. Порив (вітру і т. ін.); повів, повівання.

Сильний подув вітру загасив світло в руках вдовиці (Коб., І, 1956, 96);

Хололо застигле повітря, ніби воно завмерло перед подувом урагану (Ю. Янов., II, 1958, 72);

*У порівн. Сей конкурс [на драму і комедію] був немов подув свіжого вітру в душній атмосфері тодішньої літератури руської (Фр., XVI, 1955, 98);

// Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь.

Весна воскресла й облила Природу морем красоти,.. Її вже подув благодатний У джерелі життя скупав Барв тисячами землю-матір, Втіх тисячами душу брав (Фр., XI, 1952, 439);

Дитинство з мильними бульбашками та порцеляновими дітьми розвіялося перед першими подувами зрілого віку (Вільде, Ти мене не любив, 1958, 35).

2. Те саме, що ві́тер.

Мовив [Еол], і гору порожню у бік патерицею б’є він, І відкриває отвори, і, в лаву струнку вшикувавшись, Подуви всі вилітають і вихрами линуть на землю (Зеров, Вибр., 1966, 223).

3. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу; віяння.

Він.. надто сильно привик ходити утертою стежкою, жити в старім традиційнім ладі і світогляді, щоби міг зрозуміти подуви нового часу і його потреби (Фр., III, 1950, 279);

Автор зображує життя дрібної буржуазії й міщанства в маленькому, глухому містечку, куди не доходять подуви нового життя (Вітч., 5, 1956, 141).