подубіти
ПОДУБІ́ТИ, і́ємо, і́єте і ПОДУ́БНУТИ, немо, нете; мин. ч. подубі́ли, поду́бли і рідко поду́бнули; док.
1. Задубіти (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох).
Тепер у хаті холоднеча така, що аж руки подубіли (Л. Укр., III, 1952, 497);
У жінок подубіли ноги, і вони гріються, стукаючи об землю своїми колодками (Хижняк, Тамара, 1959, 185);
Сиділо нас тоді чоловіка з вісім у камері тій.. Носи сині у всіх, руки подубли: в того кашель, у того нежить (Тесл., З книги життя, 1949, 69);
Лускаємо ті сояхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють (Вишня, II, 1956, 283).
2. розм., рідко. Умерти від холоду (про всіх або багатьох).
Лежить [на снігу] чоловік. І вже одубів.. — А що ж ми будемо робити? Самі скоро отак подубіємо (Хотк., І, 1966, 167).
Значення в інших словниках
- подубіти — подубі́ти дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- подубіти — -іємо, -ієте і подубнути, -немо, -нете; мин. ч. подубіли, подубли і рідко подубнули; док. 1》 Задубіти (про все чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох). 2》 розм., рідко. Умерти від холоду (про всіх чи багатьох). Великий тлумачний словник сучасної мови
- подубіти — ПОДУБІ́ТИ, і́ємо, і́єте і ПОДУ́БНУТИ, немо, нете; мин. ч. подубі́ли, поду́бли і рідко поду́бнули; док., розм. 1. Сильно змерзнувши, втратити чутливість, рухливість тощо (про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Словник української мови у 20 томах
- подубіти — Подубіти, -біємо, -єте гл. 1) Окоченѣть. Руки подубіли. 2) Замерзнуть, умереть, замерзнувъ. Діти ж голі... подубіли на морозі. Мнж. 112. Словник української мови Грінченка