подумати

ПОДУ́МАТИ, аю, аєш, док.

1. із спол. що і без дод. Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід.

Він подумав, що добре б було слухати таку пісню в хаті довгого зимового вечора (М. Коцюбинський);

– Може б, з'їсти чогось? – вголос подумав дід (О. Довженко);

// Розмірковуючи, припустити що-небудь.

Нерозумна подумала, що справді він сліпий, і пішла за цигана (Номис);

Вона поглянула на нас таким байдужим поглядом, що годі було й подумати, ніби вона колись в житті нас бачила... (Олесь Досвітній);

// Скласти яку-небудь думку про кого-, що-небудь.

– Що ж тепер дядина скаже! .. А товаришки... що подумають, а село все що скаже?.. (Панас Мирний);

Хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: людина! (М. Рильський).

2. про що, за що, розм. об чім, о чім (чому) і без дод. Спрямувати свої думки на кого-, що-небудь.

Троянці всі і пан Еней Зібралися в одну всі кучу Подумать о біді своєй [своїй] (І. Котляревський);

По-італьянськи [по італійськи] я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про перекладання можна буде подумати (Леся Українка);

– Та що ви, Аркадію Валеріановичу, – одразу похололо в душі управителя, і він з люттю подумав про жінку: чи не похвалилася вже комусь з панської челяді (М. Стельмах);

// Згадати про кого-, що-небудь.

– Треба женитись! – сказав собі Ястшембський. Про Василину він навіть в той час й не подумав (І. Нечуй-Левицький);

Обоє вони в цю мить подумали про Брянського (О. Гончар);

// із спол. що. Уявити кого-, що-небудь.

– Можете собі подумать, пане, Що за люди, погляди та вдачі Виростають у такім околі, На гірських вітрах, під шум потоків (І. Франко);

Серце холоне, Як подумаю, що може Мене похоронять На чужині (Т. Шевченко);

Христинка навіть подумати боялася, що вона кому-небудь звірить свої таємниці (М. Стельмах);

// на кого, розм. Запідозрити кого-небудь у чомусь.

Отсе той, що зобидив брата і відвів від себе пеню, що хоч на кого іншого подумають, а тільки б не на нього (Г. Квітка-Основ'яненко);

– То невже ви думаєте.., що я відмовляюся через малу платню? Ну, знаєте, я не гадав, щоб ви могли таке на мене подумати (Г. Хоткевич).

3. з інфін. Задумати, вирішити зробити що-небудь.

Подумай жениться, то й діток копиця (Номис);

Що ж се зробилося з старим, Чого зрадів оце? Того, Що, бачите, старий подумав Добро якесь комусь зробить (Т. Шевченко);

Тож підіте і скажіте, Що поки я буду жити, Не подумаю довіку Зброї чесної зложити! (Леся Українка);

Жодного ящика боєприпасів не кидати. Хто подумає “розгубити” – трибунал (О. Гончар).

4. без дод. Заглибитися в думки, роздуми; замислитися над чим-небудь, міркуючи, зважуючи всі обставини.

– А мені чим жить – Не подумали пани! (І. Франко);

– Ще й про землю скажу: теж треба подумати, чи ми заробимо там двадцять десятин, чи на кордоні нам одміряють рівно три аршини (М. Стельмах);

// Задумати, обдумати що-небудь, не висловлюючи.

– Ще не встиг я подумати, що тобі говорити, а ти вже сердишся (Григорій Тютюнник);

// (у знач. вставн. сл.) Уживається для вираження здивування.

Чого, подумаєш, на світі не буває! (Л. Глібов);

// (у знач. вставн. сл. або виг.) Уживається для вираження іронії, зневаги і т. ін.

Бер розповідає про себе. Подумаєш, яке щастя, що він пішов добровольцем на фронт (П. Колесник);

– А я не боюсь! – Помахала [Степка] рукавичкою і прискорила ходу. – Подумаєш, – цвіркнув крізь зуби Дмитро і вернувся назад (М. Зарудний).

5. що і без дод. Промовити в думці що-небудь.

– Лучче б він не кидав [золота й срібла], а додому б приніс, – каже середній брат, а менший на Галю подививсь, мовби подумав: – Оце б було втіхи тоді Галі! (Марко Вовчок);

Мені неприємно, що я написав останні слова фрази. Але тому, що я їх подумав, я не маю права таїти (Ю. Яновський).

6. без дод. Думати якийсь час.

Подумав він, почухався, пішов до комори (І. Нечуй-Левицький);

Подумав, подумав [горобчик], та й почав просити курку: – Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка);

Йонеску трохи подумав і згодом відказав: – Йонеску вже старий (Ю. Смолич).

7. про кого і без дод. Виявити турботу, піклування про кого-небудь.

Хіба Карпо коли подумав про неї? Сиди цілий вік у кухні, .. і ніколи тобі ні приємності, ні розваги... (М. Коцюбинський);

– Про пана ти, Левку, подумав. Так подумай про вдів і сиріт, що без хліба сидять (М. Стельмах);

// про що, розм. об чім, о чім (чому). Подбати про що-небудь.

– А на осінь, як бог приведе діждати, треба й об чому іншому подумати (Панас Мирний);

– От вона [дівчина] вилюдніла б, світа б побачила та й собі що-не-що справила б. А то .. трапиться чоловік, то, дивись, і перев'язати нічим. А воно й про те треба подумати, діло таке (Г. Хоткевич);

– Красуня в тебе дочка, Джантемир. Треба подумати про її щастя (З. Тулуб).

(1) Не поду́мавши – не вагаючись, одразу.

І не подумавши німало, Нап'явсь [Еней], за гілочку смикнув (І. Котляревський);

(2) Тож ті́льки поду́мати – виражає здивування, подив.

– Еге, – говорила Антоніна до своєї сусідки, сіючи мак. – Заходить до мене генерал. Генерал! П'є молоко й питає: “Скажіть, тітонько, коли ця проклята війна кінчиться?” Тож тільки подумати, – самі генерали не знають! А я ж, кажу, звідки знаю? (О. Довженко).

◇ (3) І не поду́маю (не поду́мали) – не вважати за потрібне зробити щось.

– Ти приходь до нас на свято. Баранину будемо їсти. – І не подумаю, – жартував Шевченко (З. Тулуб);

[Невідомий:] Звичайно, ви арештованої не випустили? [Пані Люба:] І не подумали! (С. Васильченко);

(4) Мо́жна поду́мати – уживається для вираження сумніву в правдоподібності чого-небудь.

Можна подумати, що ці виродки народу не читали Шевченкового “Щоденника” (М. Рильський);

(5) [Ти] поду́май [ті́льки] <[Ви] поду́майте [ті́льки]> <�Ті́льки поду́мати> – уживається для вираження здивування або для вказування на незвичайність, дивовижність чого-небудь.

– Ти тілько подумай, Параско, яка доба... (Панас Мирний);

– Ну, ви подумайте! .. От не чекав! (О. Довженко);

– Гай-гай, сину, скільки це літ отак не сиділи... Тільки подумати: п'ята осінь! (А. Головко).