1. Фразеологічний словник української мови

подумати

і не поду́маю (не поду́мали). Не вважати за потрібне зробити щось. — Ти приходь до нас на свято. Баранину будемо їсти.— І не подумаю,— жартував Шевченко (З. Тулуб); (Невідомий:) Звичайно, ви арештованої не випустили? (Пані Люба:) І не подумали! (С. Васильченко).

мо́жна поду́мати. Уживається для вираження сумніву в правдоподібності чого-небудь. Можна подумати, що ці виродки народу не читали Шевченкового “Щоденника” (М. Рильський).

хто б поду́мав (міг поду́мати). Уживається для вираження подиву, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь несподіваного, непередбаченого тощо. — Де ж ти його (танкіста) бачив, татку? — Вгадай… І хто б подумав! В сараї у Тесленчихи… (О. Гончар); — За ката певно Яким… — кинула наче про себе Сусанна.— Яким.— Хто б міг подумати! Виняньчив нашого хлопця… Доря так його любить (М. Коцюбинський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. подумати — поду́мати дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. подумати — див. думати Словник синонімів Вусика
  3. подумати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. і неперех. Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід. || Розмірковуючи, припустити що-небудь. || Скласти яку-небудь думку про кого-, що-небудь. 2》 неперех. Спрямувати свої думки на кого-, що-небудь. || Згадати про кого-, що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. подумати — ПОДУ́МАТИ, аю, аєш, док. 1. із спол. що і без дод. Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід. Він подумав, що добре б було слухати таку пісню в хаті довгого зимового вечора (М. Коцюбинський); – Може б, з'їсти чогось? – вголос подумав дід (О. Словник української мови у 20 томах
  5. подумати — ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) перев. із спол. що (мати певну думку), ДУ́МАТИ, ГАДА́ТИ, ПОМИШЛЯ́ТИ, ПОКЛАДА́ТИ, МИ́СЛИТИ розм.; ДОПУСКА́ТИ, ПРИПУСКА́ТИ (вважати за можливе). — Док.: поду́мати, поми́слити, покла́сти, допусти́ти, припусти́ти. Словник синонімів української мови
  6. подумати — Поду́мати, -маю, -маєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. подумати — ПОДУ́МАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і неперех. Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід. Він подумав, що добре б було слухати таку пісню в хаті довгого зимового вечора (Коцюб., І, 1955, 22); — Може б, з’їсти чогось? — вголос подумав дід (Довж. Словник української мови в 11 томах
  8. подумати — Подумати, -маю, -єш гл. 1) Подумать; поразмыслить. Ой вийду я до Дунаю, стану, подумаю; стану, подумаю, що долі не маю. Чуб. V. 214. Хиба ти подумала, що я украв? Рудч. Ск. II. 25. 2) Задумать. Подумай жениться — то й діток копиця. Ном. 3) — на кого. Словник української мови Грінченка