поживлятися

ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОЖИВИ́ТИСЯ, живлю́ся, жи́вишся; мн. пожи́вляться; док., розм.

1. Мати з чого-небудь для себе якусь користь, вигоду; користуватися чим-небудь чужим.

Біля них [рудень] росли і .. постачальники, торгівники, перекупники, дрібні урядовці – і просто обивателі, ладні поживлятися копійкою недбайливих до накопичення робітників (Олесь Досвітній);

[Петро:] А які то християни, що і до церкви ходять, і десять раз на день моляться, а на думці – як би .. з кого більше проценту [процента] зідрати, чужу худобу посісти, чужим добром поживитися? (Панас Мирний);

// Діставати для себе користь, вигоду за чужий рахунок.

[Грицько:] А вам про мого [батька] й гріх би що на́криво казати; здається, ви немало й поживляєтесь від нього (Панас Мирний);

[Двірник:] Ну, що, поживився у землячка? (М. Кропивницький);

Різні пройдисвіти нап'яли на себе релігійну личину з єдиною метою – поживитися за рахунок довірливих богомольців (з наук.-попул. літ.).

2. Їсти, пити що-небудь; приймати їжу, корм.

Мабуть, дома нічого їсти, так біга [дівчина] по чужим людях [по чужих людях] та й поживляється (Г. Квітка-Основ'яненко);

Малому все було байдуже; аби поживився, виспався і скупався, він більше не бажав (О. Маковей);

Куди горобці летять, і він [горобчик] за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться (Леся Українка);

// чим. Уживати що-небудь для їжі, живлення.

– Від самого города нічого не їла. Шукала, шукала у вас на полиці, та не поживилася нічим (Л. Яновська);

– Та що з того, не міг я [кіт] поживитися нею [ковбасою], бо камінь тяжкий (І. Франко).

3. Живитися (у 1 знач.) якийсь час.

А заробітчани раді такі! Думка: хоч тиждень усмак поживляться, попоїдять м'яса (Панас Мирний).