позривати

ПОЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. що. Зірвати з стебла, з гілки і т. ін. листя, квітки, плоди тощо.

[Сотник:] Як барвінок зацвіте... [Настуся:] То я й барвінок позриваю (Т. Шевченко);

– Позривала туча-буря листячко зелене (Уляна Кравченко);

Вересень заповідається теплий і сухий .. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля. Хто поквапився і, боячись приморозків, позривав зелені помідори, тепер може каятись (Ірина Вільде).

2. що. Рвучко відокремити все або багато чого-небудь, що прикріплене.

Молода компанія пила всю ніч, а світом пішла гуляти по містечку, позривала всі вивіски з шинків (І. Нечуй-Левицький);

[Перший[поліцай]:] Учора, кажуть, вже в самому місті хтось червоні прапори викидав. В одному місці позривають, глядь – уже в другому мають... (С. Васильченко);

// Рвучким рухом зняти, стягти з кого-, чого-небудь усе або багато чогось.

Іде сотниківна та й іде .. Коли, де взявсь, назустріч їй гайдамака – хап її за груди; хоч і темно, а побачив, собачий син, жемчуг та дукачі; хотів був зараз позривать, а сотниківна його за руку (О. Стороженко);

// перен., розм. Примусити всіх або багатьох швидко, раптово покинути, залишити що-небудь (місце перебування, роботу і т. ін.).

[Ярослав:] Ти мусиш храм усердно будувати, А ти ще всіх з роботи позривав! (І. Кочерга).

3. кого, перен., розм. Примусити всіх або багатьох швидко, раптово покинути, залишити що-небудь (місце перебування, роботу і т. ін.).

[Ярослав:] Ти мусиш храм усердно будувати, А ти ще всіх з роботи позривав! (І. Кочерга);

// безос.

– Хіба на них розсердишся? 1 бабунею взивають, і лащаться... А ще ж – сиротята! Либонь усі – будинківські [з дитбудинку]. І з Волги, і з Катеринославщини... Голодом позагонило... позривало, як листячка од гілочки... (А. Головко).

4. що. Зруйнувати вибухами все або багато чого-небудь.

Позривало дахи з навколишніх будинків.