поквилити
ПОКВИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док.
1. Плакати, жалібно стогнати якийсь час.
Постояв він [Антін] трохи, постояв, поквилив, потім прожогом кинувся до порога в куток, де стояли рогачі, кочерги, лопати й макогін, вхопив макогона (І. Нечуй-Левицький).
2. Жалібно кричати якийсь час (про птахів та звірів).
Тільки ж Малушi було важче, нiж їм, бо коли людина приходить на пожарище, вона може потужити й сльозами вгамувати свiй біль, над зруйнованим своїм гнiздом пташка може закричати, поквилити... (С. Скляренко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поквилити — поквили́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поквилити — -лю, -лиш, док. 1》 Плакати, жалібно стогнати якийсь час. 2》 Жалібно кричати якийсь час (про птахів і звірів). Великий тлумачний словник сучасної мови
- поквилити — ПОКВИЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док. 1. Плакати, жалібно стогнати якийсь час. 2. Жалібно кричати якийсь час (про птахів та звірів). Словник української мови в 11 томах
- поквилити — Поквилити, -лю, -лиш гл. 1) Поплакать. 2) Покричать (о нѣкоторыхъ звѣряхъ и птицахъ). Словник української мови Грінченка