1. Словник української мови у 20 томах

поквол

ПО́КВОЛ, ПО́КВІЛ, волу, ч., діал.

Наруга, знущання.

[Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (М. Кропивницький);

– Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим... (А. Кримський);

[Сотник:] О, пекло, ні!.. Не дам на поквіл доні, Не попущу, щоб назнущався кат... (М. Старицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поквол — по́квол іменник чоловічого роду наруга діал. Орфографічний словник української мови
  2. поквол — поквіл, -волу, ч., діал. Наруга, знущання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поквол — ЗНУЩА́ННЯ (заподіяння мук, страждання кому-небудь), ГЛУМ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм., ЗБИТКУВА́ННЯ діал., ПО́КВОЛ (ПО́КВІЛ) діал. Словник синонімів української мови
  4. поквол — ПО́КВОЛ, ПО́КВІЛ, волу, ч., діал. Наруга, знущання. [Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (Кроп., І, 1958, 446); — Нема божої правди на світі!.. Словник української мови в 11 томах