поквол
ПО́КВОЛ, ПО́КВІЛ, волу, ч., діал. Наруга, знущання.
[Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (Кроп., І, 1958, 446);
— Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим… (Крим., Вибр., 1965, 412);
[Сотник:] О, пекло, ні!.. Не дам на поквіл доні, Не попущу, щоб назнущався кат… (Стар., Вибр., 1954, 556).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поквол — по́квол іменник чоловічого роду наруга діал. Орфографічний словник української мови
- поквол — поквіл, -волу, ч., діал. Наруга, знущання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поквол — ПО́КВОЛ, ПО́КВІЛ, волу, ч., діал. Наруга, знущання. [Стеха (до Бичка) :] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (М. Кропивницький); – Нема божої правди на світі!.. Словник української мови у 20 томах
- поквол — ЗНУЩА́ННЯ (заподіяння мук, страждання кому-небудь), ГЛУМ, НАРУ́ГА, ПО́ГЛУМ розм., ПО́ГЛУМКА розм., ЗБИТКУВА́ННЯ діал., ПО́КВОЛ (ПО́КВІЛ) діал. Словник синонімів української мови