покріпачений

ПОКРІПА́ЧЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до покріпа́чити.

На Україні в XV –XVI ст. були дворища, що безпосередньо залежали від землевласників.., населення їх було покріпачене і не мало права переселятися з одного місця на інше (з наук. літ.);

// у знач. прикм.

Він [вірш “Вьоска” Я. Купали] схожий на пісні нашого великого Шевченка, на ті найсумніші картини його, де він з болем і гнівом змальовує українське покріпачене село (Т. Масенко);

Тяжке і безрадісне було життя покріпаченої жінки (з наук. літ.);

// у знач. ім. покріпа́чені, них, мн. Люди, яких покріпачили; кріпаки.

У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (П. Кочура).