покріпачений

ПОКРІПА́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покріпа́чити.

На Україні в XV-XVI ст. були дворища, що безпосередньо залежали від землевласників.., населення їх було покріпачене і не мало права переселятися з одного місця на інше (Нар. тв. та етн., 1, 1965, 66);

// У знач. прикм.

Він [вірш «Вьоска» Я. Купали] схожий на пісні нашого великого Шевченка, на ті найсумніші картини його, де він з болем і гнівом змальовує українське покріпачене село (Мас., Життя.., 1960, 17);

Тяжке і безрадісне було життя покріпаченої жінки (Колг. Укр., 11, 1957, 16);

// у знач. ім. покріпа́чені, них, мн. Люди, яких покріпачили; кріпаки.

У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33).