покій

ПО́КІЙ, ко́ю, ч., заст.

1. Відсутність руху і шуму; тиша.

Південь наближавсь, Угамувався мир дібровний; В таємних надрах лісу став Покій, словами невимовний (Я. Щоголів);

// Тихе, мирне життя, згода.

[Петро:] Він те [закон] установлює, дбаючи про мир та покій у сім' ї, а ще більше він дбає про всесвітній мир (Панас Мирний);

// Мир, примирення.

Візьміть назад свої гостинці, Одправте їх к багатирю Енею і просіть покою (І. Котляревський).

2. Душевна рівновага; відсутність хвилювання, турбот, тривог, сумнівів і т. ін.

На серці затихають муки; на душі – радість, покій (Панас Мирний);

[Сербин:] Взяла ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (С. Васильченко).

Жи́ти в зла́годі (у ми́рі, у поко́ї, заст. в миру́) див. жи́ти;

(1) На поко́ї, зі сл. бути, сидіти і т. ін. – не працювати, відпочивати (бути у відставці, на пенсії і т. ін.).

Сидіть дома, на покої, Не пристало козакові (Л. Боровиковський).

ПОКІ́Й, ко́ю, ч.

1. Те саме, що кімна́та.

А доня взаперті сидить В своєму сумному покої (Т. Шевченко);

Адась вийшов з маминого покою (І. Франко);

Будинок у Плачинди просторий, міщанський, на п'ять покоїв (М. Стельмах).

2. перев. мн. Пишне, багате приміщення.

Панові заманулось покоївки. Її ото й узяли до панських покоїв (Панас Мирний);

Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна несита і загребуща людина, – тепер підуть під школи (М. Коцюбинський).

(1) Прийма́льний покі́й – приміщення у лікарні, де хворі одержують першу допомогу, де їх розподіляють по палатах.

Ось і лікарня. Зайшли до приймального покою (Є. Кравченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me