1. Лексикон львівський: поважно і на жарт

покій

по́кі́й кімната (Лучук) (ст): Стефцю, проси гостей до поко́ю, чого ж ти так їх при дверях тримаєш? (Авторка); Наша кімнатка, чи то пак “покій”, не мала більше як чотири метри в квадраті. Обстанова теж не грішила вибагливістю (Керницький)

◊ вели́кий по́кі́й вітальня (ст)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покій — Покі́й: По́кій: — кімната [52,54] Словник з творів Івана Франка
  2. пОкій — Тиша, СПОКІЙ, ЗСТ. мир; ФР. злагода, душевна рівновага. Словник синонімів Караванського
  3. покІй — Кімната; покоїк; мн. ПОКОЇ, палати, хороми, апартаменти. Словник синонімів Караванського
  4. покій — див. кімната Словник синонімів Вусика
  5. покій — I [пок'ій] покойу, ор. покойеим, м. (ў) покойі (мир, спокій) II [поук’ій] покойу, м. (ў) покойі, р. мн. покойіў (кімната, світлиця) Орфоепічний словник української мови
  6. покій — I п`окій-кою, ч., заст. 1》 Відсутність руху і шуму; тиша. || Тихе, мирне життя, згода. || Мир, примирення. 2》 Душевна рівновага; відсутність хвилювання, турбот, тривог, сумнівів і т. ін. Не знати покою. На покої бути (сидіти і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. покій — 1. спокій, супокій, упокій, спочин, спочинок, мир, тиша 2. це див. кімната Словник чужослів Павло Штепа
  8. покій — по́кій іменник чоловічого роду мир, спокій рідко покі́й іменник чоловічого роду кімната, світлиця Орфографічний словник української мови
  9. покій — ПО́КІЙ, ко́ю, ч., заст. 1. Відсутність руху і шуму; тиша. Південь наближавсь, Угамувався мир дібровний; В таємних надрах лісу став Покій, словами невимовний (Я. Щоголів); // Тихе, мирне життя, згода. Словник української мови у 20 томах
  10. покій — ЗГО́ДА (у співжитті, стосунках), ЗЛА́ГОДА, ЛАД, МИР, СПО́КІЙ, ПОРОЗУМІ́ННЯ, ЛА́ГОДА розм., ЗЛА́ДА діал., ПО́КІЙ заст., РЯД заст., рідко. Оверко з батьком, матір'ю повів розсудливу річ, у сім'ї настала любов і згода (К. Словник синонімів української мови
  11. покій — По́кі́й, -ко́ю, -ко́єві, -ко́єм, в -ко́ї; поко́ї, -ко́їв Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. покій — ПО́КІЙ, ко́ю, ч., заст. 1. Відсутність руху і шуму; тиша. Південь наближавсь, Угамувався мир дібровний; В таємних надрах лісу став Покій, словами невимовний (Щог., Поезії, 1958, 320); // Тихе, мирне життя, згода. Словник української мови в 11 томах