полишати

ПОЛИША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОЛИШИ́ТИ, лишу́, ли́шиш, док., кого, що, розм.

1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.).

Маріквіта вийшла, а вийшовши, полишила в кімнаті китицю з гранат (Леся Українка);

Полишивши дружкам гільце і молоду, якій тепер належало ліпити вареники для бояр, Марта з Меланею поспішили в хату до Колибердів (Ю. Смолич);

// Вирушати, покидаючи тимчасово або назавжди кого-, що-небудь.

Розумів [Данило], що батька з матір'ю не хоче полишати Анна (А. Хижняк);

З болем у душі полишали [бійці] рідну землю, але в серці берегли надію (Ю. Бедзик);

– Ти пішов, а мене саму полишив... З ким же я буду тепер газдувати..? (М. Коцюбинський);

// Зберігатися, не зникати.

Оптимізм Лопе де Вега .. не полишав його навіть у відображенні трагічних ситуацій (з газ.).

2. Давати можливість розпоряджатися чим-небудь.

Щодо об'єму томиків, то справу цю з дорогою душею полишаю Вам (М. Коцюбинський);

// на кого. Доручати комусь піклуватися про кого-, що-небудь.

При війську треба служити 2–3 роки без перерви, .. полишати поле й хату на жінку й діти (О. Кобилянська);

// кому. Заповідати кому-небудь щось.

Доробився він у тих лісах та на воді до того, що царинки свої позадовжував [заборгував], дітей не в силі вивінувати [наділити приданим] хоч так, як його дєдьо [батько] йому по смерті своїй полишав (А. Крушельницький).

3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось; залишати (у 3 знач.).

Зовсім відмінні почування полишила ця розмова в серці Регіни (І. Франко);

Зникнення Зіни і зустріч з Лебедем чомусь в однаковій мірі скаламутили душу і полишили в ній якісь недобрі передчуття (Яків Баш);

Покутники, напевне, полишили глибші сліди своїх впливів серед українського народу, тільки питання це в нас ще зовсім не досліджене (І. Огієнко).

4. Зберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь; залишати (у 4 знач.).

Ватаг полишив ще на закуску [худобі] невеличкі, не дуже збиті худобою ділянки паші (В. Гжицький).

5. також з інфін. Переставати займатися чим-небудь, припиняти щось робити; залишати (у 7 знач.).

Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Леся Українка);

Антон Платонович полишив усе на світі і з пристрасною енергією взявся за ескіз нової картини (І. Волошин);

// Відмовлятися від чогось, забувати про щось.

Ой полишив білий хлопець Маріку любити (Сл. Б. Грінченка);

// перен. Припиняти використання чогось.

Полишити гніздо.

6. Зберігати в якому-небудь стані, положенні і т. ін.

За арештантами й ключник увійшов до кузні, полишаючи двері за собою відхилені (І. Франко);

// Не займати, не знищувати.

Чи ти наважишся що відповісти, чи будеш тікати, – Битимуть, знай, все одно. А потім почнуть позивати, Гніватись будуть... Щоправда, і бідний у нас не без права: Може, наприклад, благати, щоб зуби йому полишили (М. Зеров).

(1) Полиша́ти / полиши́ти спа́дщину (спа́док, у спа́дщину, в спа́док) – те саме, що Залиша́ти / залиши́ти в спа́дщину (у спа́док) (див. залиша́ти).

[Мартіан:] Палкий мій друг своєму сину і щире серце в спадок полишив (Леся Українка).

◇ (2) Не полиша́ти сце́ни (д) див. схо́дити;

(3) Не полиши́ти сце́ни (д) див. схо́дити;

(4) Полиша́ти / полиши́ти за собо́ю кого, що:

а) рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь.

Другого дня вже й .. сапальниці полишали за собою довгі рядки підсапаних буряків, а Олександра лише здалека манячіла червоною хусткою, поспішаючи на роботу (М. Коцюбинський);

б) випереджати, перевершувати.

ПОЛИША́ТИ², а́ю, а́єш, док., кого, що.

Залишити всіх або багатьох, все або багато чого-небудь; позалишати.

Ой посію, співаночки, довгими нивами, ой умиюся за вами дрібними сльозами. А як мені добре буде, я вас позбираю, а як з мужем лихо буде, я вас полишаю (Уляна Кравченко);

Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська).