полишати

ПОЛИША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОЛИШИ́ТИ, лишу́, ли́шиш, док., перех., розм.

1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.).

Маріквіта вийшла, а вийшовши, полишила в кімнаті китицю з гранат (Л. Укр., III, 1952, 385);

Полишивши дружкам гільце і молоду, якій тепер належало ліпити вареники для бояр, Марта з Меланею поспішили в хату до Колибердів (Смолич, Мир.., 1958, 26);

// Вирушати, покидаючи тимчасово або назавжди кого-, що-небудь.

Розумів [Данило], що батька з матір’ю не хоче полишати Анна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 288);

З болем у душі полишали [бійці] рідну землю, але в серці берегли надію (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 5);

— Ти пішов, а мене саму полишив… З ким же я буду тепер газдувати..? (Коцюб., III, 1955, 353);

// Зберігатися, не зникати.

Оптимізм Лопе де Вега.. не полишав його навіть у відображенні трагічних ситуацій (Літ. Укр., 8.I 1963, 4).

◊ Полиша́ти (полиши́ти) за собо́ю кого, що: а) рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь.

Другого дня вже й.. сапальниці полишали за собою довгі рядки підсапаних буряків, а Олександра лише здалека манячіла червоною хусткою, поспішаючи на роботу (Коцюб., II, 1955, 60);

б) випереджати, перевершувати.

2. Давати можливість розпоряджатися чим-небудь.

Щодо об’єму томиків, то справу цю з дорогою душею полишаю Вам (Коцюб., III, 1956, 205);

// на кого. Доручати комусь піклуватися про кого-, що-небудь.

При війську треба служити 2-3 роки без перерви,.. полишати поле й хату на жінку й діти (Коб., II, 1956, 12);

// кому. Заповідати кому-небудь щось.

Доробився він у тих лісах та на воді до того, що царинки свої позадовжував [заборгував], дітей не в силі вивінувати [наділити приданим] хоч так, як його дєдьо [батько] йому по смерті своїй полишав (Круш., Буденний хліб.., 1960, 242).

Полиша́ти (полиши́ти) спа́дщину (спа́док, у спа́дщину, в спа́док) — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину (у спа́док) ( див. залиша́ти).

[Мартіан:] Палкий мій друг своєму сину і щире серце в спадок полишив (Л. Укр., III, 1952, 298).

3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось; залишати (у 3 знач.).

Зовсім відмінні почування полишила ця розмова в серці Регіни (Фр., VI, 1951, 240);

Зникнення Зіни і зустріч з Лебедем чомусь в однаковій мірі скаламутили душу і полишили в ній якісь недобрі передчуття (Баш, На.. дорозі, 1967, 222);

Творча діяльність Горького полишила свій вплив у всіх галузях культури українського народу (Вітч., 3, 1968, 133).

4. Зберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь; залишати (у 4 знач.).

Ватаг полишив ще на закуску [худобі] невеличкі, не дуже збиті худобою ділянки паші (Гжицький, Опришки, 1962, 174).

5. також з інфін. Переставати займатися чим-небудь, припиняти щось робити; залишати (у 7 знач.).

Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Л. Укр., III, 1952, 513);

Антон Платонович полишив усе на світі і з пристрасною енергією взявся за ескіз нової картини (Вол., Озеро.., 1959, 169);

// Відмовлятися від чогось, забувати про щось.

Ой полишив білий хлопець Маріку любити (Сл. Гр.);

// перен. Припиняти використання чогось.

Полишити гніздо.

6. Зберігати в якому-небудь стані, положенні і т. ін.

За арештантами й ключник увійшов до кузні, полишаючи двері за собою відхилені (Фр., VI, 1951, 176);

Письменник [П. Козланюк] не полишає героя в сфері родинних інтересів, індивідуалістичних прагнень самотужки вибитися з бідності (Рад. літ-во, 5, 1964, 65);

// Не займати, не знищувати.

Чи ти наважишся що відповісти, чи будеш тікати, — Битимуть, знай, все одно. А потім почнуть позивати, Гніватись будуть… Щоправда, і бідний у нас не без права: Може, наприклад, благати, щоб зуби йому полишили (Зеров, Вибр., 1966, 355).

ПОЛИША́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. Залишити всіх або багатьох, все або багато чого-небудь; позалишати.

Ой посію, співаночки, довгими нивами, ой умиюся за вами дрібними сльозами. А як мені добре буде, я вас позбираю, а як з мужем лихо буде, я вас полишаю (У. Кравч., Вибр., 1958, 123);

Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Кобр., Вибр., 1954, 158).