полоскати

ПОЛОСКА́ТИ, ощу́, о́щеш, недок.

1. що і без прям. дод. Промивати білизну, одяг і т. ін., занурюючи їх у воду й водячи з боку в бік.

Дівчина там [на кладці] молодая, В хвилях полоще вона полотно (Б. Грінченко);

Вона .. назбирала купу різного шмаття, визолила його і, склавши на санчата, повезла полоскати на Ташань (Григорій Тютюнник);

* Образно. Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій, мутній .. воді (Іван Ле);

// Злегка обмивати щось не дуже забруднене, обдаючи з усіх боків чистою водою.

Марія і Софійка .. полоскали запорошені в дорозі бідони для молока і наспівували (І. Муратов);

// Після миття обдавати що-небудь чистою водою.

2. що. Промивати для очищення, освіження або з лікувальною метою рот, зуби і горло.

– Спрага була такою нестерпною, що я наказав усім полоскати морською водою рота (В. Кучер);

Полощу зуби наваром дубової кори (Ю. Збанацький).

3. кого, що, розм. Робити мокрим кого-, що-небудь; поливати.

Це шумлять сосни. Полоще їх дрібний, дошкульний дощ... (П. Колесник);

// Омивати що-небудь.

Річки.., граючись, полоскали береги (Іван Ле).

4. що, перен. Коливати, розвівати що-небудь (про вітер).

Вітерок [вітерець] полоскав хвилями пітний чуб Прокопцеві (С. Васильченко);

Вітри полощуть прапори у сонячній блакиті (П. Дорошко);

Коли б їх [друзів] зібрати на площі, Де вітер знамена полоще, Де вільний, небачений простір – І то б не вмістилися гості (В. Бичко).

5. без прям. дод., перен. Те саме, що полоска́тися 4.

Світить вогнем Хрещатик, прапор в вітрах полоще (А. Малишко).

6. кого, перен., розм. Дуже бити.

Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко).

◇ (1) Полоска́ти пови́вач, етн. – пити спиртне після хрестин.

Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач після похрестин (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me