полум'я

ПО́ЛУМ'Я, я, с.

1. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить.

Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла На самім полум'ї (Т. Шевченко);

Сусідова хата горіла, високе полум'я зносилося під небо (Ю. Яновський);

* Образно. В осінньому полум'ї ліс мов дріма (І. Нехода);

* У порівн. Хороше над чорним ґрунтом мак Переливається, мов полум'я червоне! (М. Рильський);

// Світло від вогнища, пожежі і т. ін.

Запалена піч розгоряється й тріщить, червоне полум'я грає на віконечку (Марко Вовчок);

Горіла комендатура. Полум'я рожевіло на снігах, освітлюючи майдан, чорні мечі тополь (Григорій Тютюнник).

2. Пара або газ, які виділяються деякими речовинами при горінні і мають властивість світитися.

Газорізальник Мамайчук-старший .. вправно і впевнено веде язичок полум'я по металу, щось викроює з товстого сталевого листа (О. Гончар);

// Спалах при стрільбі з вогнепальної зброї.

Чорна ніч .. Перед самим обличчям у Зіньки вже на бігу – пихнуло полум'я обріза (А. Головко);

З одного вікна раз у раз шугало полум'я міномета (О. Гончар).

3. перен. Те, що своїм кольором, блиском і т. ін. нагадує вогонь.

Загорається Київ У полум'ї айстер [айстр] і рож (П. Усенко).

4. перен. Бурхливе протікання якихось подій, явищ і т. ін.

На землях Європи сьогодні загасло полум'я світової війни (Ю. Смолич);

// Сильний вияв гніву, любові і т. ін.

Помітивши Лукію чи, може, відчувши полум'я її гніву, яке вона внесла до кімнати з собою, Яцуба обертається до неї (О. Гончар).

5. перен. Творче, трудове і т. ін. піднесення, натхнення; порив.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me