поліція

ПОЛІ́ЦІЯ, ї, ж.

1. У дореволюційній Росії і в капіталістичних країнах – система особливих органів державного управління для охорони безпеки існуючого ладу і встановленого порядку.

Ну, що тут довго: він тайний агент. Служить в поліції (М. Коцюбинський);

Йосиф готує відповіді на питання, які можуть йому ставитися в комісаріаті поліції (Ірина Вільде);

// Під час Великої Вітчизняної війни – система таких органів управління в тимчасово окупованих фашистами районах.

Начальником поліції він став з першого ж дня фашистської навали і з першого ж дня почав наганяти жах на весь район (О. Довженко);

// розм. Будинок, приміщення, де розміщені такі органи.

Валка простувала горою до поліції (Панас Мирний);

Він [війт] побіг здуру в поліцію скаржитись на село комендантові, але поліцію вже вартували Зеленюкові та Паращині легіні з мадярськими карабінами (П. Козланюк).

2. збірн. Особи, які служать у таких органах; поліцаї.

У Києві було багато обисків [обшуків] та арештів, поліція забралась навіть в самий університет і там обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора (Леся Українка);

Степан Васильович прокидається і .. зіскакує з ліжка: хтось міцно тарабанить у двері. “Невже поліція? Невже провал?” (М. Стельмах);

За одну мить майдан опустів, залишились тільки староста з поліцією (Григорій Тютюнник).