помилятися

ПОМИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОМИЛИ́ТИСЯ, милю́ся, ми́лишся, док.

1. Допускати неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін.

Баба Зінька скінчила мотати пряжу й почала лічити чисниці та пасма, але помилялась (І. Нечуй-Левицький);

[Женя:] Щоб ви мені завтра не помилялись, чуєте? Щоб пам'ятали, що тьма єгипетська, а башня [башта] вавилонська (М. Кропивницький);

Ні в одній копійці не помилиться [рахівник] (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Це аби, Тимофію, нам ще півдесятини прирізали – було б аж п'ять, рівне число. – Ти диви – і не помилилась, – засміявся Тимофій (М. Стельмах);

// тільки док., на що. Недорахуватися якої-небудь суми; недодати чи передати якусь суму.

Помилитися на пять карбованців.

2. Неправильно робити що-небудь.

– От я взяв та й приїхав. І не помилився (І. Нечуй-Левицький);

– Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами. Я .. ніколи не помиляюсь (Ю. Яновський);

Розенберг може думати про себе так: тричі він помилявся; але ж помиляється саме той, хто щось робить, чогось шукає, чогось прагне (Ю. Шовкопляс);

// Неправильно думати, допускаючи неточність.

Здається, коли не помиляюсь, на першому місці стояло питання про душевну фізіономію моїх родичів (М. Коцюбинський);

Мамаша помиляється, єсть і там [у Швейцарії] лікарі не гірші віденських (Леся Українка);

– Ви трохи помиляєтеся, коли кажете, що стояча вода – мертва (М. Чабанівський);

// також у кому. Складати неправильну думку, враження про когось.

Він упевнився, що помилявся у своїй дружині (Панас Мирний);

Може людина помилитися в людині, але не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко);

// Допускати неправильність у передбаченнях.

[Джен:] Не розраховуйте на мою допомогу, містер Гібсон. Ви помиляєтесь – Таня ніколи не посягне на наші заводи (В. Собко);

Раптом приємний баритон спитав з помітним польським акцентом: – Якщо не помиляюся, пан є поет Тарас Шевченко? (З. Тулуб).

3. Переплутувати що-небудь з чимсь однорідним або подібним.

Заграничний політик, вернувши опівночі додому, напотемки .. помилився дверми і замість до свойого [свого] передпокою заблудив до кухні (І. Франко);

Може, вона помилилась і попала не в ту хату? (М. Коцюбинський);

– Може, людина й помиляється, приймаючи на дорозі стовп за чоловіка (Григорій Тютюнник);

// Одну особу вважати за іншу, подібну чим-небудь до першої.

Князівні одразу здалось, що то Улас, але вона придивилась до очей і примітила, що помилилась (І. Нечуй-Левицький).

◇ (1) Помили́тися (змили́ти) на сло́ві (у сло́ві) – висловитися неточно.

[Антей:] Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали? [Хілон:] Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові (Леся Українка);

(2) Помиля́тися / помили́тися адре́сою – звертатися не до того, до кого слід.

– Ви бачите, що... – він на мить замовк, підшукуючи потрібні слова, – що ви трохи помилились адресою (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me