поміркувати

ПОМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. Обдумавши що-небудь, зробити певні висновки.

Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме (І. Нечуй-Левицький);

Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть (І. Франко).

2. над чим, про що і без дод. Заглибитися думками в що-небудь, зважено помислити над чимсь;

// Розміркувати, обдумати щось.

Поміркувавши, скільки-то припаде на кожного з тих двох перепеличок, він одрізав тільки ніжку од курчати й узяв на тарілку (І. Нечуй-Левицький);

А красти?! Так чесні люди не роблять! Ти собі поміркуй: за такі речі тебе всюди вигнали б, і ти .. пропав би (М. Коцюбинський);

– Гаразд, Романе. Про це пізніше разом поміркуєм. Щось, може, розумніше придумаєм (М. Стельмах);

Здається, ніяк не вирішиш, а посидиш, поміркуєш і, дивись, вирішив! (О. Донченко).

3. з ким, між ким і без дод. Обмінятися думками з приводу чогось, обговорити що-небудь з кимсь.

– Коли так, то, по-людському звичаю, заміняймо святий хліб, а потім трохи між собою поміркуємо, – сказав батько (І. Нечуй-Левицький);

Ото поміркувала я з дітьми, Піду, думаю [до Храпка] (Панас Мирний);

Ми поміркували з Марусею, і я записав усі її поради (О. Донченко).

4. Міркувати якийсь час.

Поміркував Андрій, далі взяв бумагу, забрав свою одежину та й пішов із села (М. Коцюбинський);

Ще поміркував [Брюховецький] трохи, ходячи (П. Куліш);

Йдучи вулицею, Береза думав про те, що йому .. потрібні гроші, тому, поміркувавши, він попрямував до Залізняка (М. Томчаній).