попекти

ПОПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., що.

1. Ви́кликати опіки або відчуття болю від вогню, чого-небудь гарячого, їдкого, пекучого.

[Христан:] Раз пожар у них був трапився, то я руку дуже був попік, тушивши (М. Куліш);

Ліна якось вхопила стружку в нього з-під ніг, а вона виявилась така гаряча, що аж пальці попекла (О. Гончар);

* У порівн. Мотря взяла чарку, ледве промовила кілька слів, дуже швидко притулила чарку до губ і ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла (І. Нечуй-Левицький);

// у сполуч. зі сл. сма́га. Викликати сухість і шершавість губ (про внутрішній жар, спрагу).

На устах чорно – смага попекла (Панас Мирний);

// у сполуч. зі сл. кропива. Те саме, що пожа́лити.

Якби на кропиву не мороз, то б вона людей попекла (Номис);

Ускочила у кропиву та й ніженьки попекла (Сл. Б. Грінченка).

2. Знищити спекою посіви, городину і т. ін.

Недорід у нас: нічого Поле не дало; А коли й зійшло у кого, – Сонцем попекло (Я. Щоголів).

3. Спекти багато чого-небудь (про вироби з тіста, страви з м'яса і т. ін.).

– Побила кочергою горшки на полиці, а далі давай різати пасинкові курчата: половину поварила, половину попекла, пообідала собі та й кажу пасинкові: .. “Щоб ти вибирався з хати під три чорти...!” (І. Нечуй-Левицький);

[Ганна:] Паски сама попекла, свекруха й за холодну воду не взялася (М. Кропивницький).