попекти

ПОПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док., перех.

1. Ви́кликати опіки або відчуття болю від вогню, чого-небудь гарячого, їдкого, пекучого.

[Xристан:] Раз пожар у них був трапився, то я руку дуже був попік, тушивши (М. Куліш, П’єси, 1960, 149);

Ліна якось вхопила стружку в нього з-під ніг, а вона виявилась така гаряча, що аж пальці попекла (Гончар, Тронка, 1963, 179);

*У порівн. Мотря взяла чарку, ледве промовила кілька слів, дуже швидко притулила чарку до губ і ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла (Н.-Лев., II, 1956, 281);

// у сполуч. із сл. смага. Викликати сухість і шершавість губ (про внутрішній жар, спрагу).

На устах чорно — смага попекла (Мирний, IV, 1955, 76);

// у сполуч. із сл. кропива. Те саме, що пожа́лити.

Якби на кропиву не мороз, то б вона людей попекла (Номис, 1864, № 3820);

Ускочила у кропиву та й ніженьки попекла (Сл. Гр.).

2. Знищити спекою посіви, городину і т. ін.

Недорід у нас: нічого Поле не дало; А коли й зійшло у кого, — Сонцем попекло (Щог., Поезії, 1958, 401).

3. Спекти багато чого-небудь (про вироби з тіста, страви з м’яса і т. ін.).

— Побила кочергою горшки на полиці, а далі давай різати пасинкові курчата: половину поварила, половину попекла, пообідала собі та й кажу пасинкові: .. «Щоб ти вибирався з хати під три чорти…!» (Н.-Лев., II, 1956, 21);

[Ганна:] Паски сама попекла, свекруха й за холодну воду не взялася (Кроп., II, 1958, 21).