попитати

ПОПИТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док.

1. кого, що. Док. до пита́ти.

Послав його батько на поле в пасіку до діда Дороша Колодія попитати, чи не продасть він йому з пару вуликів (Б. Грінченко);

Між тим старенька пильно ще глянула на неї й попитала: – Ти, бува, не Федорка? (А. Головко).

2. кого, що і без прям. дод. Спитати про що-небудь у багатьох; поставити багато питань кому-небудь.

– Ти попитай людей нишком, – може, хто з селян спродує свою [хату]: чуєш? (Марко Вовчок);

Міщанка, дивлячись, що так довго нема її наймички, .. вийшла за ворота попитати базарних людей, чи не бачили бува де (Панас Мирний);

– Ось я синкові загадаю. Поворожу і попитаю, Йому що буде, розкажу (І. Котляревський).

3. кого, що, розм. Розшукувати кого-, що-небудь, питаючи.

Тільки попитайте Гальку – і мала дитина покаже (Ганна Барвінок);

– У Сергійка чобітки зовсім порвалися, босий у школу ходить. Може, ти в район їхатимеш, то попитаєш? Я тобі й мірочку приготую (Григорій Тютюнник).

4. чого, розм. Попросити що-небудь.

Антон поспішив замовити слово, що надійшов до неї попитати на відробіток насіння вівса (С. Чорнобривець).

ПОПИТА́ТИ², а́ю, а́єш, док., що, діал.

1. Ви́пробувати.

В небо високе збиралась летіти, силу свою попитати, вільної волі зазнати (Дніпрова Чайка).

2. діал. Зазнати, пережити.

– Дурна ти дуже, щоб усе знати тобі! – .. Треба через те перейти, що я попитала, тоді й узнаєш! (Грицько Григоренко).

◇ (1) Попита́ти до́лі (ща́стя) – спробувати зробити що-небудь нове, розраховуючи на успіх; відважитися, ризикнути.

– Завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками. – З Богом, – каже старий, – попитайте долі (Марко Вовчок);

Попита́ти ща́стя-до́лі.

Поїхав .. Хоче ще раз попитати щастя-долі (з газ.).