попитати

ПОПИТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док.

1. перех. Док. до пита́ти.

Послав його батько на поле в пасіку до діда Дороша Колодія попитати, чи не продасть він йому з пару вуликів (Гр., II, 1963, 331);

Між тим старенька пильно ще глянула на неї й попитала: —Ти, бува, не Федорка? (Головко, І, 1957, 248).

2. перех. і неперех. Спитати про що-небудь у багатьох; поставити багато питань кому-небудь.

— Ти попитай людей нишком, — може, хто з селян спродує свою [хату]: чуєш? (Вовчок, І, 1955, 166);

Міщанка, дивлячись, що так довго нема її наймички,.. вийшла за ворота попитати базарних людей, чи не бачили бува де (Мирний, І, 1954, 66);

— Ось я синкові загадаю. Поворожу і попитаю, Йому що буде, розкажу (Котл., І, 1952, 154).

3. перех., розм. Розшукувати кого-, що-небудь, питаючи.

Тільки попитайте Гальку — і мала дитина покаже (Барв., Опов.., 1902, 34);

— У Сергійка чобітки зовсім порвалися, босий у школу ходить. Може, ти в район їхатимеш, то попитаєш? Я тобі й мірочку приготую (Тют., Вир, 1964, 25).

4. перех., розм. Попросити що-небудь.

Антон поспішив замовити слово, що надійшов до неї попитати на відробіток насіння вівса (Чорн., Визвол. земля, 1959, 12).

ПОПИТА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех., діал.

1. Ви́пробувати.

В небо високе збиралась летіти, силу свою попитати, вільної волі зазнати (Дн. Чайка, Тв., 1960, 181).

Попита́ти до́лі — спробувати зробити що-небудь, розраховуючи на успіх.

— Завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками. — З богом, — каже старий, — попитайте долі (Вовчок, І, 1955. 73).

2. діал. Зазнати.

— Дурна ти дуже, щоб усе знати тобі! — .. Треба через те перейти, що я попитала, тоді й узнаєш! (Григ., Вибр., 1959, 196).