1. Словник української мови у 20 томах

попихати

ПОПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. кого, що. Те саме, що штовха́ти.

Усі старалися серед натовпу зробити собі якнайбільше місця, незважаючи, що другі душилися, попихаючи один одного, з прокляттям на устах (Н. Кобринська);

Одні тислися до стола, другі від стола, Євгенія попихали в стиску сюди і туди (І. Франко).

2. кого, що. Підштовхуючи, змушувати рухатися кого-, що-небудь.

Тут було неглибоко, і ми попихали свої човники, упираючись веслами в дно (Олесь Досвітній);

* У порівн. Христя спускається з гори. Та й слизька ж яка!.. Христя надержується, а її так і суне, наче хто попихає у спину... (Панас Мирний);

// тільки 3 ос., перен. Спонукати до яких-небудь дій.

Його тверда воля, ота стара руська упертість, усе наново попихала його в дорогу (І. Франко).

3. ким, перен. Підпорядкувавши своїй волі, розпоряджатися ким-небудь.

Громада пила Денисову горілку. П'яніючи, галасуючи, точачись і лаючись, вона забувала про те, що сама себе віддавала в попихачі кожному, хто хотів нею попихати... (Б. Грінченко);

Князівська влада в Галичі була неміцною. І часто траплялося, що князями попихали бояри (А. Хижняк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попихати — попиха́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. попихати — див. штовхати Словник синонімів Вусика
  3. попихати — -аю, -аєш, недок., розм. 1》 перех. Те саме, що штовхати. 2》 перех. Підштовхуючи, змушувати рухатися кого-, що-небудь. || тільки 3 ос., перен. Спонукати до яких-небудь дій. 3》 неперех., ким, перен. Підпорядкувавши своїй волі, розпоряджатися ким-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. попихати — ПОМИКА́ТИ (деспотично, свавільно поводитися з ким-небудь), ПОПИХА́ТИ, СО́БКАТИ розм. І челяді нема дома, Й худоби немає, А наймичка задрипана, Та й та помикає Старим паном... (Т. Шевченко); Князівська влада в Галичі була неміцною. Словник синонімів української мови
  5. попихати — ПОПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. 1. перех. Те саме, що штовха́ти. Усі старалися серед натовпу зробити собі якнайбільше місця, незважаючи, що другі душилися, попихаючи один одного, з прокляттям на устах (Кобр., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  6. попихати — Попиха́ти, -ха́ю, -єш гл. 1) Толкать, подталкивать. Став дід києм попихати. Грин. III. 340. 2) Помыкать кѣмъ. Хто для всіх був попихачем, тепер став другим попихати. Св. Л. 135. На кого ти тіх діток покидала? Та хто їх буде доглядать? Та їх будуть чужі діти попихать. Св. Л. 221. Словник української мови Грінченка