поплутаний

ПОПЛУ́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до поплу́тати.

Підводить [Андрій] голову: лице примарніло, чуб поплутаний, очі туман застеляє (С. Васильченко);

Дерева були поплутані телеграфним дротом (Ю. Яновський).

2. у знач. прикм. Позбавлений певного порядку, з вигинами, перехрещеннями, переплетеннями і т. ін.

Подивись: Шляхів нема, а тільки де-не-де Поплутані стежинки Йдуть на безвість (Леся Українка);

Поплутане гілля Рука несмілива тихенько одхиля, І личко дівчини, рум'яне як малина, Крізь листя дивиться (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

* Образно. [Свічкогас:] О боже ж мій! Як важко вибрать [вибрати] шлях Серед шляхів поплутаних усіх! (І. Кочерга);

// Який характеризується несподіваними переходами (про мелодію).

Здавалось, два голосні хори тягли якісь дрібненькі співи в дуже швидкому allegro, розсипчастому та вередливо поплутаному (І. Нечуй-Левицький).

3. у знач. прикм., перен. Позбавлений правильності, логічної стрункості з явними помилками (про думки, мову, розрахунки і т. ін.).

– Що то мені казав Турковський недавно? Якісь нерозуміння, якісь поплутані рахунки з комірниками моїх домів... (Леся Українка);

Все-таки знання нашої народної мови дуже мале, язик поплутаний і запоганений (І. Франко);

Лекція його була така погана та поплутана, що студенти слухали та й трохи не поснули (І. Нечуй-Левицький);

// Безладний.

Тільки там, де ясно шугало вгору полум'я, чути було невгавний поплутаний галас людського стовпища (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me