1. Словник української мови у 20 томах

попілець

ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч.

Зменш.-пестл. до по́піл 1.

Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (М. Коцюбинський);

* Образно. – Стара, та багато молодого жару маєш. – Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! – зітхнувши, одказує Мар'я (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попілець — попіле́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. попілець — див. попіл Словник синонімів Вусика
  3. попілець — -льцю, ч. Зменш.-пестл. до попіл 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. попілець — Попіле́ць, -пільцю́, в -ці́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. попілець — ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч. Зменш.-пестл. до по́піл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (Коцюб., І, 1955, 219); *Образно. — Стара, та багато молодого жару маєш. Словник української мови в 11 томах
  6. попілець — По́піл, -лу м. Пепелъ, зола. на попіл побити. Разбить на мельчайшія части. Той кінь такий здоровенний камінь на попіл побив. Мнж. 8. ум. попілець. Рудч. Ск. II. 109. Словник української мови Грінченка