поривати

ПОРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док.

1. що і без прям. дод. Порушувати зв'язки з ким-, чим-небудь, припиняти стосунки з кимсь.

Порвати ви б не могли безкарно для обох, та й нема рації поривати (Леся Українка);

Письменникові, на мою думку, не слід закопуватися виключно в свою роботу, робитись узьким професіоналом. Щоб не поривати зв'язків з живим життям, треба працювати в іншій професії (С. Васильченко);

Сам Куліш хоч і з невеликих, та з панів, і з панами дружби й не гадає поривати (О. Іваненко);

– Ти знаєш, які впливи має тітка. А порвати з нею – це значило б викликати її гнів проти всієї нашої сім'ї (І. Франко);

Героїня повісті [“Царівна” О. Кобилянської] Наталка Верковичівна знайшла в собі мужність порвати з міщанською родиною, в якій вона була на становищі рабині (з навч. літ.);

Порвати дипломатичні стосунки;

// з ким, чим. Відмовитися від когось, від яких-небудь переконань, поглядів і т. ін., осудивши їх.

Я, Дмитро Коваленко, зрікаюсь батьків як класово ворожих Радянській державі. Я пориваю з ними (А. Дімаров);

Остаточно пориваючи з минулим, анарх добре знав, які сюрпризи чекають його (М. Хвильовий);

// Скасувати договір, порушити зобов'язання, присягу тощо.

Головний отаман неждано для всіх порвав своє самозречення (М. Стельмах).

2. що, перен. Припиняти або переривати яку-небудь дію, стан кого-небудь або перебіг, розвиток чогось.

Щось неясне, величезне й могутнє .. уносило й поривало цілий її спокій (Н. Кобринська);

– Якби я хоч на хвилину скинув сей залізний панцир, кров би кинулась потоком і життя моє порвала б (Леся Українка).

ПОРИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПОРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., розм.

1. що. Різким рухом, рвучко простягати вперед.

Він спрожогом порвав руку, накриваючи другою, щоб одігріти (Панас Мирний).

2. кого, що, діал. Хапати, схоплювати.

Він пориває Анну в обійми, вона схиляється йому на плече і проривається риданням (Леся Українка);

Як порве мене за руку! (Сл. Б. Грінченка);

Цілою силою порвавши свою булаву, зніс [Довбущук] її високо понад себе і спустив потім на Петрія (І. Франко).

3. перен. Яскраво, наочно виявлятися.

Молода сила тремтить і пориває з кожної жилки стебла; клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати – плодючість (М. Коцюбинський).

(1) Порива́ти о́чі куди, на кого – що:

а) спрямовувати погляд, намагатися заглянути куди-небудь.

Раз по раз у сій розмові поривав наш кобзар очі за ту межу, що відмежовує імперію од народів свободних (Сл. Б. Грінченка);

б) дивитися із заздрістю, зазіхати.

На чужий коровай очей не поривай (Номис).

ПОРИВА́ТИ³, а́є, недок., кого, що і без прям. дод.

1. Захоплювати із собою; підхопивши, тягти силою свого руху.

Лицар і принцеса помагають одно одному, підводяться. В сю хвилину юрба ремісників пориває їх за собою і раптова людська течія виносить їх на перший виступ гори (Леся Українка);

Так ото й вітер повинен у подуві сильному мчати І, як потужна ріка, пориває він геть за собою Різні предмети (М. Зеров);

* Образно. Стоги тим часом ростуть. Дим розгортає крила і пориває з собою вогонь (М. Коцюбинський).

2. перен. Приваблювати, притягати до себе.

Її душу поривала тиха поезія ярів та садків дужче, ніж блискуча краса Старого города (І. Нечуй-Левицький);

[Орест:] Я не про лотерею кажу, вона мене мало пориває, сей риск не захоплює мене (Леся Українка);

Його гнівало й дражнило те, що мене радувало й поривало (О. Кобилянська);

// Вабити, манити кудись, до кого-, чого-небудь.

Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми (М. Коцюбинський);

Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (А. Трипільський);

// безос.

Ой не видно того села, тілько видно грушу, Туди мою щовечора пориває душу (П. Чубинський);

[Вернидуб:] Тісно мені в лабораторіях, – така вже в мене вдача химерна. Все кудись в далечінь пориває, – де не тісно (І. Кочерга);

Мене поривало з дому між люди (Ірина Вільде);

Пориває душу в вічне незнайоме, кличуть дальні, невторовані шляхи... (М. Терещенко);

// Виклика́ти бажання зробити що-небудь, спонукати до яких-небудь дій, вчинків; запалювати, надихати на щось.

Як у гніздечку, так у Максимовім сердечку виплодилась воля, про яку дід переказував; поривала хлопця до сваволі (Панас Мирний);

Франко був за мистецтво глибоко тенденційне, пройняте войовничим духом передової революційної ідеології, яка будить свідомість народу, надихає його на боротьбу за краще життя, пориває вперед до прогресу (з навч. літ.);

// безос., перев. з інфін. Дуже хотітися.

Пориває порозкидати книжки, порозчиняти всі вікна й двері... (С. Васильченко);

Мене пориває підійти до батька, взяти його широку, з рубцями од кісся, руку і поцілувати її (Г. Косинка).

3. перен. Оволодівати чиїмись думками, серцем і т. ін., охоплювати кого-небудь (про почуття, настрій тощо).

І жалко йому було хлопця, і злість поривала на ледачого (А. Свидницький);

Як порива мене палке бажання піти туди пісками, чагарями, послухати гірської пущі гомін, заглянути в таємную безодню (Леся Українка);

Його поривала лють не тільки на Краньцовську, але й на себе самого (Л. Мартович).

(1) Так і порива́є кого, безос. – хтось відчуває нестримне бажання, дуже хочеться комусь зробити що-небудь.

– Так і пориває мене до панича кинутись (Панас Мирний);

Федю так і пориває ще раз глянути в Борисове обличчя (Д. Ткач).

◇ (2) Порива́ти [аж] до живо́го се́рця – глибоко вражати, хвилювати, тривожити.

[Руфін:] Признатись мушу: мені не до душі писання ваших учителів. Мене той стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки аж до живого серця порива! (Леся Українка);

(3) Порива́ти за се́рце – порушувати душевний спокій; хвилювати, тривожити.

Їй робиться і душно, і млосно; щось давить за горло, пориває за серце (Панас Мирний).