порух

ПО́РУХ, у, ч.

1. Рух; зміна положення тіла або його частини.

Довго ще лежав Гордій долі .. Тоді мов одним порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Б. Грінченко);

Одарка не зводила з чоловіка очей. Вона, мов вишколений слуга, мовчки стежила за кожним його порухом (П. Панч);

Устина звичним порухом поправила хустку (М. Стельмах);

Просто дивно було, як оці різні люди злилися раптом у злагоджений хор, підкоряючись найменшому порухові руки довготелесого диригента (М. Зарудний);

// Рух повітря, подув вітру і т. ін.

Сашко Птаха підхопився так рвучко, що від поруху повітря каганець блимнув і згас (Ю. Смолич);

Як хочеться підійти до тієї дівчини, поспитати у неї, звідки вона, як її звати, чим займається... Але урочистість, що панує тут [на могилі Т. Шевченка], легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (М. Чабанівський);

// рідко. Безладне ходіння, біганина; сум'яття.

Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали, а вона лежить... Порух великий зчинився, плач ізняли, крик (Марко Вовчок).

2. перен. Раптове прагнення, бажання; порив.

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити, але не побігла й не остерегла (Ірина Вільде);

// у сполуч. зі сл. душа, душевний і т. ін., перен. Почуття, переживання, внутрішні поривання, а також їх зовнішній вияв.

Саксаганський виконував ролі свого старого репертуару, високохудожньо розкриваючи глибокі переживання людини, виявляючи найтонші порухи її душі (з наук. літ.);

Він не зводив очей з онукового личка, намагаючись помітити найменші порухи маленької душі (Ю. Яновський);

Дарка носиться з томиком Кобилянської, як з молитовником, тепер для кожного поруху свого серця знаходить вона відповідне місце в цій книзі! (Ірина Вільде);

Не на те поставлено було тут сержанта, щоб він брався аналізувати душевні порухи своїх підлеглих (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

порух

Значення в інших словниках