посваритися

ПОСВАРИ́ТИСЯ, варю́ся, ва́ришся, док.

1. Бути в сварці з ким-небудь.

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий Боже! (Марко Вовчок);

З-за пшениці Онисько Артемович остаточно посварився з Гасанчуком (О. Гончар);

– Чого засмутився, Юрку? З батьком посварилися? Погану дівку тобі вибрав? Вас усіх няньо женить (М. Томчаній);

// Вступити в сварку, в суперечку з ким-небудь.

Петра Ткаченка поривало посваритися, але він втримав себе, крутнувся, сплюнув, пішов од гурту в садок (С. Васильченко).

2. перев. на кого. В різкій образливій формі висловити осуд, незадоволення чиєюсь поведінкою; насварити, полаяти.

– А, сучий хлопець! Покотив бублик – кіт ухопить! – посварилась вона на онука і подала йому бублик (Ганна Барвінок);

Було за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучче [краще] розважить. І посварюсь, і поцілую його (Сл. Б. Грінченка).

3. чим. Зробити погрозливий жест.

– Ну-ну! Я тобі дам! – посварилася на його своїм скрюченим пальцем баба (Панас Мирний);

Коваль .. потяг у хату, піймавши облизня. Тілько на порозі ще посваривсь макогоном на жінку (П. Куліш);

– Дочекались помічника! От нема кому хворостити босонога! – батько посварився на мене пальцем (М. Стельмах);

Великим жилавим кулаком він посварився в бік багачів (А. Шиян).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me