посваритися

ПОСВАРИ́ТИСЯ, варю́ся, ва́ришся, док.

1. Бути в сварці з ким-небудь.

Ми з братом щиро любилися зроду, змалку. Щоб посваритись або скривдити одно одного, крий боже! (Вовчок, І, 1955, 4);

З-за пшениці Онисько Артемович остаточно посварився з Гасанчуком (Гончар, Новели, 1954, 106);

— Чого засмутився, Юрку? З батьком посварилися? Погану дівку тобі вибрав? Вас усіх няньо женить (Томч., Жменяки, 1964, 194);

// Вступити в сварку, в суперечку з ким-небудь.

Петра Ткаченка поривало посваритися, але він втримав себе, крутнувся, сплюнув, пішов од гурту в садок (Вас., II, 1959, 226).

2. перев. на кого. В різкій образливій формі висловити осуд, незадоволення чиєюсь поведінкою; насварити, полаяти.

— А, сучий хлопець! Покотив бублик — кіт ухопить! — посварилась вона на онука і подала йому бублик (Барв., Опов.., 1902, 37);

Було за день добре мені впечеться своєю пустотою, а ще лучче [краще] розважить. І посварюсь, і поцілую його (Сл. Гр.).

3. чим. Зробити погрозливий жест.

— Ну-ну! Я тобі дам! — посварилася на його своїм скрюченим пальцем баба (Мирний, III, 1954, 303);

Коваль.. потяг у хату, піймавши облизня. Тілько на порозі ще посваривсь макогоном на жінку (П. Куліш, Вибр., 1969, 120);

— Дочекались помічника! От нема кому хворостити босонога! — батько посварився на мене пальцем (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 39);

Великим жилавим кулаком він посварився в бік багачів (Шиян, Гроза.., 1956, 267).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me