посвітити

ПОСВІТИ́ТИ, свічу́, сві́тиш, док.

1. Світити, випромінювати світло якийсь час.

Світи [місяченьку] довше в чистім полі, Щоб нагулятись доволі. Поки відьми ще літають, Поки півні не співають, Посвіти нам... (Т. Шевченко);

Ой, місяцю, посвіти, світи якомога. Час на Київ нам іти: ми вже у порога (П. Тичина);

* Образно. Старе серце завжди шукає, де б його погрітися, кому б його посвітити на прощання своїм погаслим світом... (Панас Мирний).

2. кому і без дод. Показуючи дорогу або допомагаючи в роботі тощо, спрямувати світло в потрібному напрямі.

Онися взяла свічку й посвітила на діл (І. Нечуй-Левицький);

[Гільда:] Тихше. Постривай. Хтось плаче тут... чи жінка... чи дитина. Здається, тут... Дай світло – посвіти (І. Кочерга);

– Посвіти мені, – він передав ліхтарика Духновичу (О. Гончар).

3. що. Засвітити ліхтарі, свічки і т. ін. у багатьох місцях.

Довго, довго у віконця Грициха сиділа; Потім встала, до образів Свічки посвітила (М. Петренко);

Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі (І. Нечуй-Левицький);

Вечеряли далі, аж доки не посвітили ламп (Ю. Яновський);

– Ньо, гніда! Недалеко вже! .. І в'їхали в село, тільки світло посвітили (А. Головко);

* Образно. Ніч зірки посвітила (П. Тичина).

4. чим, розм. Мимоволі оголити, зробити видною частину тіла, звичайно прикриту одягом.

[Галя (регоче):] О, Боже! От якби хто бачив [як впала Явдоха]! [Петро:] Що? посвітила чим-небудь? [Явдоха:] Петре! срамник! (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me