посидіти

ПОСИ́ДІТИ і діал. ПОСЕ́ДІТИ, джу, диш, док.

1. Сидіти якийсь час; провести якийсь час сидячи.

За лежнею ніколи посидіть (Номис);

Сидить сотник на причілку Та думку гадає, А Настуся по садочку Пташкою літає. То посидить коло його, Руку поцілує, То усами страшенними Сивими пустує (Т. Шевченко);

Лазар підвівся, опустив з ліжка ноги. Досидів хвилину, покліпав очима до світла і знов ліг на ліжко (М. Коцюбинський);

Сагайдак посидів нерухомо, .. взяв у руку телефонну трубку, набрав номер (В. Собко);

– Ось так, посидьмо рядком і поговоримо ладком, – каже жартівливо-милим тоном Маркушевський (Ю. Бедзик);

Батько ще, як мати вмерла, очуняв, устав, на полу поседів, плакав, на нас гледючи [дивлячись] (Ганна Барвінок);

// Побути в стані бездіяльності, спокою; відпочивати, сидячи, якийсь час.

Стара й сама годинки не посидить дурно; а дочка була вже така вигадчиця [вигадниця], що нехай Господь боронить! (Марко Вовчок);

Що за чистуха [Варка] та чепуруха, що за швидка-шпарка! Сказано – минуточки [хвилиночки] тобі не посидить, а діло у неї в руках так і горить... (Панас Мирний).

2. перев. над чим. Якийсь час виконувати яку-небудь роботу, працювати над чимсь (звичайно сидячи).

Два дні копирсався в ньому [годинникові]. Треба ще посидіти (Ю. Мушкетик);

Довелося посидіти над рефератом.

3. Бути десь або в кого-небудь якийсь час (щоб розважитися, відпочити і т. ін.); провести час разом з ким-небудь.

– Не жди мене, мамо! Я піду до Домахи та й посиджу там довгенько... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Зійдуться в шинок людці розважитись, з людьми посидіти, побалакати (Панас Мирний);

Посидівши трохи з матір'ю та з земляками, нашвидку перекусивши, бо з самого ранку крихти в роті не було, Артем зразу ж пішов з дому (А. Головко);

– Приходьте ж взавтра до мене на свіжину. Неділя, то не гріх і посидіти (М. Зарудний);

Та поседь, – кажу я, – ще трошки, погомониш з нами (Ганна Барвінок).

4. розм. Жити де-небудь, у когось якийсь час.

Було думала я 10.VIІ їхати до Львова, аби ще там захопити Франка для деяких своїх справ, та потім виявилось, що ті справи можуть пождати, то я ще собі посиджу на Буковині, бо мені якось добре тут (Леся Українка);

А баба погукує: “Хіба я з'їм ваш кавалок печі, чи буду зимувати? Як я посиджу який тиждень – ну, то що ж...” (М. Коцюбинський).

5. перев. у сполуч. зі сл. у в'язниці, в тюрмі і т. ін., розм. Якийсь час бути ув'язненим, перебувати в тюрмі, відбуваючи покарання.

– Марко... недавно прийшов з Адесу [Одеси]... – Гущин? Кажуть – піймавсь на злодійстві, посидів у тюрмі та й привели сюди на втіху старому батькові (М. Коцюбинський);

– Чи тюрма, то й тюрма, – каже, – хоч і посиджу, то й недаром же, їдять його мухи!.. (А. Тесленко).

6. на чому, розм. На якийсь час обмежити себе в харчуванні, вживаючи лише певні страви, продукти і т. ін.

– Ти на таких харчах як посидиш на сіновалі – куркою закудкудачеш! – качався від сміху Тимко (Григорій Тютюнник).

(1) Поси́діти ніч – не поспати ніч.

[Харко:] Купи .. мені, старик, на гривню свічок, так я ніч посиджу та й видумаю щось розумне (Г. Квітка-Основ'яненко);

Тепер лісник вартує, а ніч-другу посидить, то й обридне (Г. Хоткевич).