посилатися

ПОСИЛА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСЛА́ТИСЯ, пошлю́ся, пошле́шся, док.

1. Вказувати на кого-небудь як на свідка або авторитетну особу, називати щось як аргумент для підтвердження своїх слів, виправдання дій і т. ін.

– І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця? – І далебі, що так, – пошлюся я на всіх (Л. Глібов);

Павлюк, гаряче виступаючи проти курців, щоразу посилався на своє прекрасне здоров'я та свої м'язи (М. Трублаїні);

// Для обґрунтування своїх дій або вчинків називати причину, що їх викликала.

Ауер скаржився, що бакенщики, матроси і механіки, яких він узяв на облік, не всі ретельно працюють, багато з них посилаються на хворобу і на роботу не виходять (А. Хижняк);

Пославшись на тисячі справ і особливо на те, що його жде Парася, Назар швидко розпрощався і подавсь до села (Ю. Збанацький);

// Повідомляти що-небудь (факти, цифри і т. ін.) для підкріплення своєї думки.

Він посилався на факти, обом добре відомі (О. Гончар);

// На доказ правомірності своїх міркувань наводити або згадувати відповідні висловлювання видатних теоретиків, учених, письменників і т. ін.

Митрополит Іларіон посилається на думку професора С. Платонова, що росіяни, як народ чи нація “постали з мішанини з підбитими фінами, й постали дуже пізно, десь у XІІ –ХІІІ віці” (з публіц. літ.).

2. чим до кого, у сполуч. зі сл. лист, діал. Направляти листи кому-небудь.

Через вірних людей посилався [Яків] до неї листами (С. Васильченко).

3. заст., розм. Посилати старостів, свататися до кого-небудь.

Посилався до дівчини, та не сподобався (Сл. Б. Грінченка).

4. тільки недок. Пас. до посила́ти 1, 2.

Хотіла я щось написати на тих брошурках, аби відомо було, кому і від кого, та по наших почтових приписах не вільно нічого писати на друкованих речах, що посилаються під опаскою (Леся Українка);

Шведові посилались запити про те, куди він після бою подів полонених врангелівців (Ю. Яновський).