1. Словник української мови у 20 томах

пославка

ПО́СЛАВКА, и, ж., розм.

1. Поголоска, поголос; недобра слава.

Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Марко Вовчок);

Гріх не біда, та пославка страшить! (М. Рильський, пер. з тв. О. Грибоєдова).

2. рідко. Те саме, що при́казка.

Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й по́славка: бенкетує, як чорноставський владир [володар] (Марко Вовчок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пославка — по́славка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. пославка — -и, ж., розм. 1》 Поголоска, поголос; недобра слава. 2》 рідко. Те саме, що приказка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. пославка — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн. Словник синонімів української мови
  4. пославка — ПО́СЛАВКА, и, ж., розм. 1. Поголоска, поголос; недобра слава. Доводите ви мені, що про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив? Не ручіться (Вовчок, VI, 1956, 260); Гріх не біда, та пославка страшить! (Гриб., Лихо з розуму, перекл. Словник української мови в 11 томах
  5. пославка — По́славка, -ки ж. Слухъ, молва. Черк. у. Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив. МВ. (КС. 1902. X. 141). Словник української мови Грінченка