посланець

ПОСЛА́НЕЦЬ див. послане́ць.

ПОСЛАНЕ́ЦЬ, нця́, рідко ПОСЛА́НЕЦЬ, нця, ч.

Особа, яку посилають з яким-небудь терміновим дорученням, повідомленням і т. ін.; гонець.

[Тхориха:] Раз увечері прибігає до нас від Храпка посланець (Панас Мирний);

Аж скипів Бертольд, почувши Гордовитую відмову, До поета посилає Посланців тих самих знову (Леся Українка);

Допомоги все немає. Стало ясно – не доїхали посланці до штабу, не проскочили крізь вороже оточення (О. Донченко);

* Образно. Два посланці Країни Рад – міжпланетні автоматичні станції “Венера-5” і “Венера-6” тримають курс до “ранкової зірки” (з газ.);

// Представник держави, посланий в іншу державу з якою-небудь дипломатичною місією.

Посланець цивілізованої Франції був зодягнутий з виключною, французькою, елеганцією [елегантністю] (Ю. Смолич);

// Делегат з'їзду, конгресу і т. ін.

– Флоту і в нас нема, – пояснив херсонський посланець. – Всі, які були, судна ті ж таки грабіжники заграбували [пограбували], погнали за море з народним добром (О. Гончар);

// Представник свого народу у найвищому органі влади.

В. Чорновіл став справжнім посланцем свого народу в українському парламенті (з газ.);

// Виходець з іншого середовища, представник іншого народу, що є носієм найхарактерніших ознак та властивостей його.

Тут радянських бійців бачили вперше і дивилися на них, як на посланців з іншого, незнайомого світу (О. Гончар);

// Виразник і ревний поборник чого-небудь.

Славу твою, Києве, несли в віках стародавні і вічні кобзарі, світлі посланці народної правди і мудрості (О. Корнійчук);

У високому палаці над Віслою – варшав'яни відтоді називають його Палацом Миру – ще не раз лунали схвильовані голоси посланців дружби (С. Журахович);

// перен., поет. Провісник чого-небудь.

Перший посланець осені промчав по галицькій землі і золотими факелами позначив кордони володінь своєї господині (М. Ю. Тарновський).