послух

ПО́СЛУХ¹, у, ч.

1. Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора.

Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Панас Мирний);

Полюбили оба [побратими] одну, бідну, нужденну робітницю, .. навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної (І. Франко);

На чому будувала .. свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою Ґосподньою десницею (Ірина Вільде);

Там, по обніжках, сивим полинем [полином] І медовою кашкою порослих, Блукали ми, бувало, день за днем, Забувши і про їжу, і про послух, Свавольні [свавільні] діти... (М. Рильський).

2. рел.-церк. Певні обов'язки, покладені на кожного ченця або на монастирського прислужника, що готується стати ченцем, а також період виконання цих обов'язків.

Вибувши літа монастирського послуху, Вишенський осів у самітнім скиті десь серед лісу (І. Франко);

Духовна кар'єра .. [А. Шептицького] була блискавичною. Через чотири роки після завершення чернечого послуху він стає ігуменом Онуфріївського монастиря (з наук. літ.);

// Узята на себе ким-небудь обітниця спокутувати гріхи.

[Лицар:] Дитину рідну ховають батько-мати і за теє бажають послуху – неволі, значить; спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть – знов неволі... (Леся Українка).

Відмовля́ти / відмо́вити в по́слуху див. відмовля́ти.

○ (1) По по́слуху, у знач. присл., розм., рідко – з чуток, з розповідей.

Мене взято [з села] немовлям, і рідний свій Чорностав я знав тільки по послуху (Марко Вовчок).

ПО́СЛУХ², у, ч.:.

ПО́СЛУХ³, а, ч., заст.

У стародавній Русі – свідок на суді;

// Взагалі свідок, очевидець.

Служки собору шанобливо вклонилися княгині Всеволодовій, яка привезла дари для собору – “70 гривень соболевих”. Та не віддала так свого дару, а вручила його при “послухах” – свідках (з наук.-попул. літ.).