послух
ПО́СЛУХ¹, у, ч.
1. Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора.
Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Мирний, II, 1954, 133);
Полюбили оба [побратими] одну, бідну, нужденну робітницю,.. навиклу до мовчазного послуху, до покірливості безграничної (Фр., І, 1955, 307);
На чому будувала.. свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою господньою десницею (Вільде, Сестри.., 1958, 34);
Там, по обніжках, сивим полинем [полином] І медовою кашкою порослих, Блукали ми, бувало, день за днем, Забувши і про їжу, і про послух, Свавольні [свавільні] діти… (Рильський, II, 1960, 274).
◊ Вихо́дити (ви́йти) з по́слуху:
а) переставати слухатися когось, коритися чиїйсь волі; виходити з покори.
[Єпископ:] А ви шануйтесь та з послуху ніколи не виходьте (Л. Укр., II, 1951, 489);
Василь відчув біду, відчув, що його покірна челядь вийшла з послуху (Речм., Весн. грози, 1961, 124);
б) переставати нормально працювати, виходити з ладу (про машину, апарат і т. ін.).
Домна вийшла з послуху. Хтось порушив її нормальний хід, хтось допустив помилку (Загреб., Спека, 1961, 131);
Відмовля́ти (відмо́вити) в по́слуху кому — переставати рухатися, підкорятися волі людини внаслідок перевтоми, від страху тощо (про частини тіла).
Коліна відмовили мені в послуху, і я сіла на якусь скриню (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 70);
По́слух пе́ред зако́нами — неухильне додержання законів.
2. церк. Певні обов’язки, покладені на кожного ченця або на монастирського прислужника, що готується стати ченцем, а також період виконання цих обов’язків.
Вибувши літа монастирського послуху, Вишенський осів у самітнім скиті десь серед лісу (Фр., XVI, 1955, 421);
// Узята на себе ким-небудь обітниця спокутувати гріхи.
[Лицар:] Дитину рідну ховають батько-мати і за теє бажають послуху — неволі, значить; спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі… (Л. Укр., II, 1951, 198).
ПО́СЛУХ², у, ч.:
◊ По по́слуху, розм., рідко — з чуток, з розповідей.
Мене взято [з села] немовлям, і рідний свій Чорностав я знав тільки по послуху (Вовчок, VI, 1956, 298).
ПО́СЛУХ³, а, ч., заст. У стародавній Русі — свідок на суді;
// Взагалі свідок, очевидець.
Служки собору шанобливо вклонилися княгині Всеволодовій, яка привезла дари для собору — «70 гривень соболевих». Та не віддала так свого дару, а вручила його при «послухах» — свідках (Знання.., 9, 1965, 17).
Значення в інших словниках
- послух — по́слух 1 іменник чоловічого роду покора по́слух 2 іменник чоловічого роду чутка по́слух 3 іменник чоловічого роду, істота свідок на суді — у давній Русі іст. Орфографічний словник української мови
- послух — Покора, слухняність, послухнянство, послухання, зст. послушенство. Словник синонімів Караванського
- послух — I -у, ч. 1》 Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора. 2》 церк. Певні обов'язки, покладені на кожного ченця або на монастирського прислужника, що готується стати ченцем... Великий тлумачний словник сучасної мови
- Послух — Див. «Статути (масонські)». Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
- послух — ПО́СЛУХ¹, у, ч. 1. Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора. Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
- послух — Свідок Словник застарілих та маловживаних слів
- послух — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
- послух — По́слух, -ху; -лухи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- послух — Послух, -ху м. Послушаніе. Желех. Словник української мови Грінченка