1. Орфографічний словник української мови

послух

по́слух 1

іменник чоловічого роду

покора

по́слух 2

іменник чоловічого роду

чутка

по́слух 3

іменник чоловічого роду, істота

свідок на суді — у давній Русі

іст.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. послух — Покора, слухняність, послухнянство, послухання, зст. послушенство. Словник синонімів Караванського
  2. послух — I -у, ч. 1》 Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора. 2》 церк. Певні обов'язки, покладені на кожного ченця або на монастирського прислужника, що готується стати ченцем... Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. Послух — Див. «Статути (масонські)». Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  4. послух — ПО́СЛУХ¹, у, ч. 1. Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора. Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
  5. послух — Свідок Словник застарілих та маловживаних слів
  6. послух — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
  7. послух — По́слух, -ху; -лухи, -хів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. послух — ПО́СЛУХ¹, у, ч. 1. Слухняне виконання чиїх-небудь наказів, розпоряджень, побажань, підкорення чиїйсь волі; покора. Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Мирний, II, 1954, 133)... Словник української мови в 11 томах
  9. послух — Послух, -ху м. Послушаніе. Желех. Словник української мови Грінченка