поснулий
ПОСНУ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до посну́ти;
// у знач. прикм.
Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Іван Ле);
* Образно. Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м'яких дерев'яних хідниках попід стінами білих будинків, вздовж високих парканів під навислим гіллям поснулих дерев (Л. Первомайський);
// у знач. ім. посну́лі, лих, мн. Ті, що заснули.
* Образно. Зараз пролунає перший їх [робітників] постріл по старому світу. Далеко розляжеться його грізний гул, пробудить поснулих по містах, селах, по степових хуторах України (О. Довженко);
* У порівн. Люди лежали на стерні. Не було чути жодного шепоту. Лежали, як мерці або поснулі (М. Трублаїні).
Значення в інших словниках
- поснулий — посну́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- поснулий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до поснути. || у знач. прикм. || у знач. ім. поснулі, -лих, мн. Ті, що заснули. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поснулий — ПОСНУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посну́ти; // У знач. прикм. Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Ле, Клен. лист, 1960, 95); *Образно. Словник української мови в 11 томах