поспільство

ПОСПІ́ЛЬСТВО, а, с.

1. іст. На Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 рр. та в перші роки після неї – назва міщан і селян; згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – назва селянства.

Одним з найбільших міст Лівобережжя XVII ст. був Стародуб. Це місто мало 911 дворів поспільства (з наук. літ.);

– Де в світі видано, щоб увесь люд жив при однаковому праві? Усякому своє: козакам – шабля, вам – безмін та терези, а поспільству – плуг та борона (П. Куліш);

// Посполиті селяни, що не належали до козаків.

Допекли [ляхи] козакам і поспільству до самого серця (П. Куліш);

За козаками й поспільством посунулись на сей бік і жіночки з діточками і худібкою (Д. Мордовець).

2. заст. Взагалі народ, народні маси, простий люд.

Діялось це в тридцятих роках нашого [XIX] століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством (М. Коцюбинський);

[Лев:] Порадь мене, Зірнице-мати, де мені пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князівством, чи межи простим поспільством? (Леся Українка);

[Антось:] Вибачте, пане, за слово: нам увірились не ляхи, а пани... а це не все їдно [одно]. Польський народ такий же нещасний харпак, як і наше поспільство (М. Старицький);

[Свічка:] Чи не для того ж обрано тебе, Щоб шанував, держав закони наші, Щоб захищав сиріт і все поспільство..? (І. Кочерга).