поспіх

ПО́СПІХ, у, ч.

1. Дія і стан за знач. поспіша́ти.

Скорий поспіх – людям посміх (Номис);

Служба поштова більше, може, ніж яка-будь інша, крім залізничої [залізничної], вимагає строгої пунктуальності і уваги, зверненої на кожду найменшу дрібницю, а при тім якнайбільшого поспіху (І. Франко);

Жірондист кидається до пера, рука тремтить від поспіху і непевності в думках, далі він кидає перо, нічого не написавши (Леся Українка);

Підсвідома певність небезпеки викликає поспіх (Ю. Яновський);

Поспіх [Мацієвського] передавався інженерам, технікам, десятникам і всьому півторатисячному загону робітників (Іван Ле).

2. заст., рідко. Успіх.

Почав Якимко вчитись. Не раз тішив він батька і вчителів незвичайним поспіхом у науці (І. Нечуй-Левицький);

Бажаю Вам всякого поспіху на науковому полі (Леся Українка).

(1) За по́спіхом; З по́спіху – поспішаючи; через те, що поспішав (поспішала і т. ін.).

– А де ж твій картуз? Лап він за голову, – нема картуза .. Мабуть, як вискакував зо зрубу, якась гілляка збила, а він за поспіхом і не помітив того (Б. Грінченко);

Увійшовши у вагон, черниці заметушились, шукаючи місця й не бачачи з поспіху, де є вільне (Грицько Григоренко);

З поспіху, а то з перестраху Улянка спотикалась і розсипа́ла без пуття пісок (Леся Українка).

○ (2) Без по́спіху, у знач. присл. – не поспішаючи, не хапаючись; неквапливо, без метушні, повагом.

Без зайвого поспіху, розважно давав Богун свої накази (Я. Качура);

Василинка і робить все без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху, вона мовби якось і Лінину нервовість вгамовує своєю поважністю, заспокоює рівною тихою усмішкою, і здоров'ям, і поглядом на світ (О. Гончар);

(3) З по́спіхом, у знач. присл.:

а) дуже швидко.

А де ж ваші діти? .. Максим вклонився і з поспіхом задроботів [задріботів]: – От вони, старшино! (М. Коцюбинський);

б) похапки, похапцем.

З гарячковим поспіхом припала [Гінда] до скриньочки, де держала між своїми речами в коробці від сірників кількома шматочками зав'язані гроші (Н. Кобринська);

(4) У (в) по́спіху, у знач. присл. – поспішаючи, кваплячись.

– Панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки так шпарко, що в поспіху покалічив свинячі ноги (І. Франко).