пострибати

ПОСТРИБА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Почати пересуватися стрибками; підстрибуючи, попрямувати кудись.

Замахала [Марина], Неначе крилами, руками, І пострибала через двір У поле, виючи, мов звір (Т. Шевченко);

Пострибала зайчиха підживитись (О. Копиленко);

Цокаючи костурами, Марко пострибав у куток, до вікна (С. Журахович);

* Образно. Вітрець пострибав хлібами, сколошкав овес, смикнув за довгого вуса ячмінь (О. Донченко).

2. Стрибати якийсь час.

– А коли ти, дідусенько [дідусеньку], Сам признавсь, що хлопчик, Так попробуй пострибати, Як ось той горобчик (Я. Щоголів);

Такі тут масштаби, такі простори. Буває, влітку дощ над одним відділком пройде, а над другим його в той день і не бачили, тільки дітвора пострибає на шляху по пилюці (О. Гончар);

// тільки майб. ч., перев. у сполуч. зі сл. у мене, у нас, розм. Уживається як погроза.

– Ось тільки розхлюпай молоко. Тоді ти в мене пострибаєш! – погрозливо сказала мама (із журн.).

3. Зстрибнути з чого-небудь або скочити на щось (про всіх або багатьох).

Ціла машина прибула із села Межирічки .. Пострибали [селяни] з машини і, знай наших, одразу в танець (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

пострибати

Значення в інших словниках