постріляти

ПОСТРІЛЯ́ТИ і рідко ПОСТРЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.

1. кого, що. Стріляючи, вбити всіх або багатьох.

– Ой, лишенько... бабусю... Ой... горенько тяжке... – з плачем ледве вимовляла дівчинка. – Я з хутора... розбишаки були... всіх побили... порізали... постреляли... батька... й матір... діда... бабу (Панас Мирний);

В село Тернівку прибуло військо. Зігнали людей, кого постріляли, кого порубали (М. Коцюбинський);

– Злодюга! Нащо ти собак моїх постріляв? (Г. Хоткевич);

// Пострілами з вогнепальної зброї заподіяти кому-небудь багато ран; пробити, прострелити щось у багатьох місцях.

У Яковцеву хату, як стемніло, ввійшло кілька чоловік у машкарах, постріляли та поранили суддів .. і визволили пов'язаних і напівзамучених підсудних (М. Рильський).

2. що. Стріляючи, витратити, використати (кулі, патрони, снаряди і т. ін.).

Уже стріли і кулі постріляли (Сл. Б. Грінченка).

3. Стріляти якийсь час.

[Орлик:] Я до мінометників пішов. Спасибі, дозволили постріляти. Мої міни непогано лягали (О. Корнійчук);

– Кораблі постріляли-постріляли та й знялися з якорів (В. Кучер).

4. розм. Випустити, викинути стебло, стрілку (про деякі рослини).

Цибуля постріляла;

// рідко. Попробиватися, прорости.

Скрізь усюди колоски постріляли житні, де один, де два, а де й посімейкою (Марко Вовчок).