потала

ПОТА́ЛА, и, ж.

Знищення, витоптування, глум.

І я побачив горб руїн, Бетону і металу. Тепер скажіть мені: хто він, Що здійснив цю поталу? (Л. Первомайський);

// Лихоліття, лихо, біда.

У дні світової потали Тут Опір знамена підняв (М. Рильський).

◇ Віддава́ти / відда́ти на пота́лу див. віддава́ти;

(1) На пота́лу:

а) (кому і без дод., перев. зі сл. ки́нути, відда́ти і т. ін.) для знущання комусь, на приниження кимсь і т. ін.

Хоч кинуто нас на поталу, Роздерто нас безбожно на шматки, Ми вернемось к єдиності началу [до єдності початку], Не пратимем [не будемо чинити] природі навпаки (П. Куліш);

Що ж до білого коня, .. не може віддати [приват-доцент] його на поталу якомусь неграмотному кулеметникові (Ю. Щербак);

Був цей гетьман хитрий, криводушний і сам грабив [грабував] народ, і продавав його на поталу панам (з легенди);

б) (чому, перев. зі сл. да́ти[ся], відда́ти[ся] і т. ін.) для недоброго впливу, знищення, випробування і т. ін.

Коли твоя любов зазнає руйнації, не дайся, людино, на поталу відчаю (з газ.);

Він демонстративно віддав своє унікальне дітище [очеретяне судно] на поталу вогню (із журн.);

Воїстину треба було мати мужнє серце і непохитну волю, щоб, як безстрашні вікінги, віддатися на поталу сліпій океанській стихії (із журн.).