потихеньку

ПОТИХЕ́НЬКУ, рідко ПОТИХЕ́НЬКО, присл., також у сполуч. з присл. помаленьку.

1. Дуже тихо, неголосно; тихенько.

Гей, покинув я дівчину, На плече бурхнув свитину, Тричі свиснув потихеньку, Пихнув люльку коротеньку (Я. Щоголів);

Щохвилини маленькі струмочки води текли з мурів, потихеньку, помаленьку, ледве чутно цяпали по цегляній долівці (Грицько Григоренко);

Потихеньку шумлять очерета (Остап Вишня);

// Без шуму, нечутно.

Прийшов [Еней] к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку (І. Котляревський);

Він ті кущі потихеньку прогорнув – сидить дівчина на лавочці (Марко Вовчок);

Коли мати засинала, Гнат потихеньку вставав з постелі, а за ним нечутно піднімався Іван (С. Чорнобривець).

2. Непомітно для кого-небудь; так, щоб інші не знали; таємно.

Соломія потихеньку сказала матері, що Роман має на думці її сватати; мати не втерпіла і сказала потихеньку Филонові (І. Нечуй-Левицький);

Постукав [Лев Толстой] у віконце кучерської І наказав – наказ в житті останній! – Щоб коней потихеньку запрягли В родинну бричку... (М. Рильський);

* Образно. Справжній митець увіходить у мистецтво не потихеньку, не пролазить у шпарку, .. а йде сміливо, відверто (П. Загребельний).

3. Не поспішаючи, повільно.

Кобилку зараз зупинив [козак], .. Поплівся стежкою ходою, потихеньку (Є. Гребінка);

Побігли мої собачки у ліс, а я потихеньку за ними (Г. Хоткевич);

[Павленко:] Та скоріше, скоріше... [Березняк:] Я люблю все робити потихеньку-помаленьку (Є. Кротевич);

// Поступово, потроху, мало-помалу.

Під Гаєм хтось Огонь покинув .. Вітрець моторненький прилинув І потихеньку роздував (Л. Глібов);

Помаленьку-потихеньку та з усім і справилася [Степанида] (І. Рябокляч);

– А далі, брате мій, потихенько, помаленько почав я укоськувать її... (М. Коцюбинський).

4. Не сильно, злегка, трохи.

Рука потихеньку щеміла (Ю. Яновський).