потихеньку

ПОВІ́ЛЬНО, ПОВО́ЛІ, ЗВІ́ЛЬНА, НЕШВИ́ДКО, НЕСКО́РО, НЕСПІ́ШНО, НЕПОСПІ́ШЛИВО, НЕПОСПІ́ШНО, НЕКВАПЛИ́ВО, НЕКВА́ПНО, СПОКІ́ЙНО, ТИ́ХО, СТИ́ХА, РОЗТЯ́ГНУТО, МЛЯ́ВО, ПОМА́ЛУ, СПРОКВОЛА (СПРОКВО́ЛУ), ПОКВО́ЛОМ, ПО́ВА́ГОМ, З ПРОВОЛО́КОМ, ЗЛЕ́ГКА, ЗАГА́ЙНО, ПО-ЧЕРЕПА́ШОМУ розм., НЕКВА́ПОМ розм., ХОДО́Ю розм., СТУПО́Ю розм., ПОВО́ЛЕНЬКИ розм., ПОТИХЕ́НЬКУ (ПОТИХЕ́НЬКО) розм., ПОТИХЕ́НЬКУ-ПОМАЛЕ́НЬКУ розм., ПОМАЛЕ́НЬКУ (ПОМАНЕНЬКУ) розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУ розм., ПОТРО́ХУ розм., ДЛЯ́ВО розм., ЛІНИ́ВО розм., ЛЕДА́ЧО розм., ПОСУВОМ розм., СПОВА́ГОМ розм., СПОКВО́ЛУ (СПОКВОЛЯ́) розм., СПРОВОЛО́КА розм., ЛЕ́ЛЬОМ-ПОЛЕ́ЛЬОМ діал.; АДА́ЖІО, АНДА́НТЕ (про темп виконання музичних творів). Хлопчаки заглядали В обличчя людини, Яка йшла у задумі Повільно До них (М. Нагнибіда); Вася.. поволі поверта голову до слухачів (В. Винниченко); Звільна пройшла вона по камері, супроводжувана захопленими поглядами подруг (Ю. Збанацький); Співучі протяжні тони проймали гаряче, душне повітря..: якось нешвидко, з протягом, навіть дляво та ліниво снувались вони в духоті (І. Нечуй-Левицький); Паліїха почала читать нескоро, протяжно (Д. Мордовець); Він неспішно, весь у полоні потривожених споминів, зняв з вогню казанок (А. Хорунжий); Біля багаття порядкував він. Робив усе неквапливо, вміло (Ю. Мушкетик); З другого поверху неквапно сходив чоловік з пухкою папкою в руці (Ю. Мартич); Чудово було тут, на Дніпрі. Широко, на кілька верстов, розметнувся він, спокійно плинучи під сонцем до моря (О. Гончар); Тихо плинула Воронеж-ріка (О. Довженко); "Чортове колесо" стиха, сонливо якось прокручується навколо осі (В. Яворівський); Інженер говорив довго і розтягнуто (В. Кучер); Ребро погано заживало, в грудях грали пищики, сила прибувала мляво (І. Багряний); Помалу їдь, а дальше заїдеш (прислів'я); Він спроквола знімає рушницю, ставить до стіни (М. Олійник); Тут саме Іустин із келії покволом вийде — у клобуці, у рясі (П. Тичина); Ведмідь біг, доки не втомився, і тоді пішов повагом (В. Гжицький); — Я? — сказав він вкінці з проволоком. — А ви відки до мене з тою просьбою приходите? (І. Франко); В легкім диму Висів вітряк і обертався злегка (В. Мисик); Андрій схилився над цеберкою біля мисника і вмивався довго, загайно (І. Стеценко); Поїзд рушив. Насилу-силу, і так увесь перегін потім плазував по-черепашому (А. Головко); Брайко повернувся з приймальні, неквапом пройшов на своє місце (П. Загребельний); Ухопив (Микола) за клямку і став поволеньки відчиняти двері (Лесь Мартович); Мина (Кармель) село Лани вже так потихеньку, начеб недужого віз (Марко Вовчок); Іди помаленьку, доженеш стареньку (прислів'я); Як час минувсь — і не змигнувсь — Лицяння — женихання... Тепер помалу-малу йде — Нема мого кохання! (переклад М. Лукаша); — А як тебе, малеча, крутити, потроху чи з вітром? — спитався, підводячись, Юрій (М. Стельмах); Хмарка ліниво повзе, купаючися в сонці (Г. Хоткевич); Двоє погоничів ледачо пленталися за валкою (О. Досвітній); Гості посувом наближались до столу і, мов незграбні, ласі комахи, обсідали стільці (Ірина Вільде); Антосьо сповагом подибав здовж селом до матері (А. Свидницький); (Фауст:) З бухт затишних Випливає гроно пишних, Величавих лебедів. Плинуть лагідно, спокволу (переклад М. Лукаша); А вранці, ввечері, вночі в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок (М. Хвильовий). — Пор. 1. пові́льний.

ПОСТУПО́ВО (без раптових змін, у певній послідовності, не відразу), ПЛА́ВНО, ПОТРО́ХУ (ПОТРО́ХИ), ПОТРО́ШКУ (ПОТРО́ШКИ), СТИ́ХА, ПОТИХЕ́НЬКУ (ПОТИХЕ́НЬКО), ПОВО́ЛІ, ЗВІ́ЛЬНА, ПОМА́ЛУ, ПОМАЛЕ́НЬКУ (ПОМАНЕ́НЬКУ), ПОТИХЕ́НЬКУ-ПОМАЛЕ́НЬКУ розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУ розм., МА́ЛО-ПОМА́ЛУ розм., ПОТРО́ШЕЧКУ (ПОТРО́ШЕЧКИ) розм., ПОТРО́ХУ-ТРО́ХУ (ТРО́ХИ-ПОТРО́ХУ) розм., СПРОКВОЛА́ (СПРОКВО́ЛУ) розм.; М'Я́КО (поступово переходячи з однієї якості, ознаки в іншу). Він намалював річки Кара-Бутак та Іргиз з одноіменними фортами і відчував, що до нього поступово повертається і чітка твердість ліній, і почуття колориту (З. Тулуб); За кілька годин можна побачити, як, плавно піднімаючись, на берег накочується припливна хвиля (з журналу); Туман потроху розвіявся (С. Журахович); Пестую його, годую кашкою; стало воно потрошку та потрошку одужувать, піднялось на ноги і забелькотіло: "Тату, бозя" (О. Стороженко); Не стануть щасливі вглядатись до лиха, Що в могилу жене нерозумного стиха (Я. Щоголів); Потихеньку, помаленьку, то позиченим хлібцем, то влесливим слівцем мудренький Кирюха і згрібав у велику купу маленькі клаптики земельні ближніх своїх (О. Ковінька); Поволі пустота в душі змінилася на радісне очікування (П. Загребельний); Звільна, смертельно трудно заживлялося у Великій Глуші життя (М. Олійник); Забувається помалу все минуле, — сон немов... (І. Гончаренко); Тихович бігає по хаті в нервовому роздратуванні.. Але помалу-малу думки його приймають інший напрям (М. Коцюбинський); Мало-помалу вони розговорилися, і Бачура дізнався у хлопця про деякі подробиці його дитинства (М. Чабанівський); Трохи-потроху та й зробився таким славним, що всі бандити боялися його, як огню (збірник "Легенди та перекази"); — Треба до нього обережненько, спроквола (П. Колесник); За вікнами палати м'яко лягав присмерк (О. Донченко). — Пор. 1. поступо́вий.

ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ розм., ЗНИ́ШКА розм., ТИХЦЕ́М розм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО (ПОТИ́ХУ) розм., СТИ́ХУ розм., ВПІВГО́ЛОСА (УПІВГО́ЛОСА), НАПІВГО́ЛОСНО (ПІВГО́ЛОСНО рідше), НАПІВГО́ЛОСОМ (ПІВГО́ЛОСОМ рідше), НАПІВГО́ЛОСА (ПІВГО́ЛОСА рідше), ПОТИХЕ́НЬКО (ПОТИХЕ́НЬКУ) розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУ розм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); (Прісцілла (слабо)): Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку — гучніше, тривожно (Ю. Смолич); — Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? — глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); — Еге-ге! — каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); — Оченятка мої милі, — Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); — Ех, товариш Гавриш! — промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з'явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); — Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? — притишено запитав Вітрук (О. Лупій). — Пор. 1. ти́хий.

ТРО́ХИ (до деякої міри, не дуже сильно тощо); ДЕ́ЩО, ЗЛЕ́ГКА, ТРО́ШКИ (ТРІ́ШКИ) розм., ТРО́ХА діал., ТРО́ШКА діал., ПОТИХЕ́НЬКУ (ПОТИХЕ́НЬКО) розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУ розм. Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (І. Котляревський); Мовив (Боб) дещо зневажливо..: — Ану зійдіть із дороги, ми пройдемо!.. (Є. Гуцало); А її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); Оксані стало на душі трошки веселіше (Г. Квітка-Основ'яненко); Рука потихеньку щеміла (Ю. Яновський).