потихеньку

ПОТИХЕ́НЬКУ, рідко ПОТИХЕ́НЬКО, присл., також у сполуч. з присл. помаленьку, розм.

1. Дуже тихо, неголосно; тихенько.

Гей, покинув я дівчину, На плече бурхнув свитину, Тричі свиснув потихеньку, Пихнув люльку коротеньку (Щог., Поезії, 1958, 270);

Щохвилини маленькі струмочки води текли з мурів, потихеньку, помаленьку, ледве чутно цяпали по цегляній долівці (Григ., Вибр., 1959, 412);

Потихеньку шумлять очерета (Вишня, Весна.., 1949, 143);

// Без шуму, нечутно.

Прийшов [Еней] к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку (Котл., І, 1952, 156);

Він ті кущі потихеньку прогорнув — сидить дівчина на лавочці (Вовчок, І, 1955, 146);

Коли мати засинала, Гнат потихеньку вставав з постелі, а за ним нечутно піднімався Іван (Чорн., Визвол. земля, 1959, 22).

2. Непомітно для кого-небудь; так, щоб інші не знали; таємно.

Соломія потихеньку сказала матері, що Роман має на думці її сватати; мати не втерпіла і сказала потихеньку Филонові (Н.-Лев., VI, 1966, 344);

Постукав [Лев Толстой] у віконце кучерської І наказав — наказ в житті останній! — Щоб коней потихеньку запрягли В родинну бричку… (Рильський, III, 1961, 149);

*Образно. Справжній митець увіходить у мистецтво не потихеньку, не пролазить у шпарку, .. а йде сміливо, відверто (Загреб., День.., 1964, 71).

3. Не поспішаючи, повільно.

Кобилку зараз зупинив [козак],.. Поплівся стежкою ходою, потихеньку (Греб., І, 1957, 60);

Побігли мої собачки у ліс, а я потихеньку за ними (Хотк., I, 1966, 89);

[Павленко:] Та скоріше, скоріше… [Березняк:] Я люблю все робити потихеньку-помаленьку (Крот., Вибр., 1959, 510);

// Поступово, потроху, мало-помалу.

Під Гаєм хтось Огонь покинув.. Вітрець моторненький прилинув І потихеньку роздував (Гл., Вибр., 1951, 164);

Помаленьку-потихеньку та з усім і справилася [Степанида] (Ряб., Жайворонки, 1957, 45);

— А далі, брате мій, потихенько, помаленько почав я укоськувать її… (Коцюб., І, 1955, 139).

4. Не сильно, злегка, трохи.

Рука потихеньку щеміла (Ю. Янов., І, 1958, 303).