похилий

ПОХИ́ЛИЙ, а, е.

1. Який відхиляється від вертикального або горизонтального положення, пролягає, розташовується в напрямку між вертикальним і горизонтальним положенням.

– Головний тунель, на думку Мацієвського, краще зробити похилим (Іван Ле);

На сонці стояла похила дошка із прорізаним вздовж неї звивистим жолобком (Ю. Яновський);

Це був дуже простий шифр; у звичайному листі, написаному похилим письмом, деякі літери писалися прямо (Л. Смілянський);

// Який діє або відбувається в напрямку між вертикальним і горизонтальним положенням.

Метою похилого буріння є проведення свердловин до покладів нафти й газу, які залягають у недоступних місцях (з наук. літ.);

// у знач. ім. похи́ла, лої, ж., мат. Пряма, що перетинає іншу пряму або площину під непрямим кутом.

2. Який знижується поступово, не круто; пологий.

Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (І. Нечуй-Левицький);

Огей пильно дивиться на застиглу воду, на чорну стіну скелі край води і на похилий, глинястий берег (Олесь Досвітній);

Тихозоров знайшов похиле узгір'я, що з одного боку обривалося вниз глиняним обвалом (О. Донченко);

* Образно. Начко піддававсь йому тепер, мов дитина, пив із ним вечорами .. А Ернест .. провадив, майже тягнув його за руку по цім похилім шляху... (І. Франко);

Ліда не пригадає, як і коли він ступив на похилу стежку .. Видасть довідку, випише лісу на хату... Дякують, запрошують на родини, іменини... (Ю. Мушкетик).

3. Який похилився, опустився; похилений.

На другий день робив Павло у саду, не знімаючи голови похилої (Марко Вовчок);

Як схилилась вона на руку, так похила і закаменіла (Панас Мирний);

Маяв наче знайомий похилий профіль дівчини (О. Ільченко);

// Який опустився, зігнувшись, перекосившись під вагою, натиском чого-небудь, від часу і т. ін.

На похиле дерево і кози скачуть (Номис);

Київським шляхом верби похилі Требратні давні могили вкрили (Т. Шевченко);

Біля прогнилої кринички з похилим хрестом дорога від Веремієвого хутора розходиться двома чорними рукавами (М. Стельмах);

Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині (А. Малишко);

// Який схилився, зігнувся від старості, хвороби, недолі і т. ін.

Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали (П. Куліш);

Випроставсь похилий стан у теслі, напружились його зів'ялі руки (Леся Українка);

Сплять в степу запорожці – товариш до друга Повернувся обличчям, порубаним в січі. І так страшно дивитись на заплющені очі, На рубці-кривавиці і на плечі похилі (А. Малишко);

// З понуреною, похиленою головою; похмурий.

Чом ти не розцвітаєш, доле? Чого така ж, як і торік – Ідеш похила, невесела (Л. Глібов);

Я стала дівка на порі, хоть боязка, похила й тиха (І. Франко).

4. Який наближається до глибокої старості (про вік).

Похилі в матері літа, вже сива і безсила (П. Дорошко);

Незважаючи на похилий вік, Марія Костянтинівна в знаменитій сцені перед люстром зворушила, потрясла і глядача і акторів силою свого темпераменту (з мемуарної літ.);

// Який досяг такого віку.

[Завада:] Донечко, донечко! Не покидай же мене старого, похилого! (М. Кропивницький);

– Ти ж ще молодий літами, а я похилий... Хто зна, чи не доведеться ще мені у тебе при останній хвилі віддячуватися... (Ф. Бурлака);

Десь мати голосила, десь ридав Похилий батько по пропащих дітях (Л. Первомайський).

5. заст. Схильний.

Не з її м'якою, до спокою, до тихого щастя похилою натурою, .. руйнувати було ту башту кріпкої волі... (Панас Мирний).